Світлана Кравченко: Мереживо – це моя пісня

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Колишня вчителька української мови із села Розсохуватки Маловисківського району своїм хобі захоплює модниць не лише із України, а і з-за кордону. Ірландське мереживо, сукні, чокери, вбрання для немовлят – Світлана Кравченко отримує насолоду від усього, що творить руками.

 

«Коли я була малою, мене мама навчила плести звичайні повітряні петлі і стовпчики, – розповідає пані Світлана. – Я якісь прошвички плела, комірці, серветки… Далі було навчання, а тоді робота, у мене не було часу для того, щоб займатися якимось хобі. З 2013 року я захопилася вишивкою. Вишивала «запоєм», а коли помер батько, щось таке сталося зі мною, що я вже не змогла взяти в руки голку».

До творчості Світлана Кравченко повернулася тоді, коли звільнилася зі школи. Майстерності вчилася за допомогою інтернету, в Ютубі переглядала майстер-класи, у Фейсбуці знайомилася з майстрами.

– Я знаю масу людей, які роблять фантастичні речі, краще за мене, адже нині я тільки навчаюся, удосконалюю свою майстерність. Наприклад, зараз навчаюся на двох курсах (купила їх в інтернеті), один із яких веде Світлана Нечипор – доцент Харківського інституту дизайну. Ці майстер-класи відкрили мені очі на багато моментів. Приміром, раніше я працювала з пряжею, яка має 565 м у 100 г. А зараз працюю з матеріалом, вага якого 100 г на 1125 м. Це ніби як писати ручкою і кидатися дровами. Коли я переглядаю світлини інших майстрів, мені здається, я б усе сплела. Без цього я вже не можу жити. Як для когось співати – так для мене плести. Це моя пісня, – каже пані Світлана.

Техніка, якою переважно плете Світлана Кравченко, називається «ірландське мереживо». Майстриня розповідає, що це фактично репліка на відоме венеційське мереживо – дуже коштовне і вишукане, яке виконували голкою і яке ще називають «венеційським золотом». Історія походження ірландського мережива така: з 1845 по 1849 роки Ірландію охопив голод, вимерло близько 30% населення, щоб врятуватися від голоду, селяни (це були і жінки, і діти, і чоловіки) почали плести мереживо, яке дуже шанували заможні дами. Елементи плетива здавали у спеціальні майстерні, де з них робили цілі вироби. У кожної родини були свої традиції, які лягли в основу знаменитого на весь світ ірландського мережива.

Плетіння гачком – захоплення не з дешевих. Щоб зв’язати якісну річ, розповідає Світлана Кравченко, необхідний якісний інструмент (зокрема японський гачок) і пряжа (наприклад, клубочок італійської пряжі коштує 116 гривень).

У техніці ланцюжкового мережива Світлана плете переважно сукні. Першою своєю шанувальницею називає доньку подруги, яка дуже любить мереживні речі. Саме для неї була сплетена перша сукня. А починала ж із дитячих платтячок. «Був 2014 рік, відпустка, якраз у селі з’явилися молоді бабусі, в них народилися онучки, і вони одні за одною ходили до мене по платтячка для них», – згадує співрозмовниця.

В асортименті Світлани Кравченко дитячі речі, серветки, скатертини, туніки, сукні, комірці, опліччя. Головне, каже майстриня, це якісна викрійка, яка лягає по шиї і по плечах. Минулого року біла випускна сукня наробила фурору в інтернеті – Світлані писали навіть із Мальти з проханням продати виріб.

«Я не вважаю себе якоюсь особливою майстринею. От у Полтаві є дві жінки, які майстерно плетуть комірці такої краси, що важко описати. Звісно, і ціна таких виробів відповідна – вони коштують 3 тис. грн, але це роботи суперкласу. Знаю білоруську майстриню Ольгу Старостіну, у якої сукня коштує 158 тисяч гривень. Це дуже дороге задоволення, але я дякую чоловіку, він забезпечує мене  найціннішим – часом для мого захоплення, беручи на себе домашнє господарство. А час – це найголовніше, чого потребує мереживо».

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА