«Інколи в маршрутці я сама собі писала листи на пошту, щоб не загубити сюжет»

Автор: Нова Газета

«Вона першою все сказала» – так називається дебютна книга кропивницької журналістки Вікторії Семененко. Як під однією обкладинкою вдалося зібрати історії про найважливіше, Вікторія розповіла в інтерв’ю «Новій».

 

– Вікторіє, яка ідея об’єднала всі ваші історії?

– У книзі – історії про надважливе – дітей, батьків, почуття. Тут є історії про жінок, які відмовлялися від кар’єри заради діток, від своїх чоловіків заради інших-своїх, які шукають щастя на березі моря, які вірять у новорічне диво, які не бояться спізнитися у свою весну, які виглядають сусідського хлопчика, які й досі загадують мрію з п’яти пелюсток бузку…

– Ви ведете активне громадське життя: встигаєте і журналістикою займатися, і піаром, і благодійництвом. Чи зустрічаються у книзі персонажі, прототипами яких є ваші знайомі?

– До всього ще додам, що я мама двох прекрасних дівчаток, які відкривають мені світ заново. Вони на першому місці у моєму серці, а вже потім я планую свою професійну діяльність.

Справді, у моїх текстах є персонажі, прототипами яких є мої знайомі. Можливо, та історія з їхнього життя не написана від «а» до «я», але точно там вони є. Та й сама я там є. Бо є історії, які пройшли через моє серце, а відбиток залишився у тексті.

– Чоловікам може сподобатись ваша книга? Чи вона суто для жінок?

– Якщо чоловік прагне дізнатися більше про жінку, її внутрішній світ, шлях до її серця, то раджу прочитати книгу. Вона про жіночу душу, яка то слабка, то сильна, то бентежна, то щаслива.

– А ви завжди мріяли стати письменницею?

– Це моя найперша шкільна мрія. Тоді, коли всі визначалися, ким хочуть бути в житті, де навчатися, що робити, я мріяла бути письменницею. І не просто мріяла, а знала, що так і буде. Я багато писала, працювала над собою, тоді в мене не було комп’ютера, тому писала в блокнотах різні історії і надсилала поштою у різні видання. Перші видання, в яких я друкувала свої тексти, були обласні газети.

Мріяла бути журналісткою, мріяла відкрити благодійний фонд для допомоги дітям, мріяла, щоб моя робота не була одноманітною з 8 до 17 год. Хоча, коли працювала редакторкою районної газети, десь так і було. Усі мрії, які я собі загадувала, здійснювалися. Бо найважливіше знаєте що? Віра в себе.

Одного ранку я прокинулася і спитала себе, що мене зупиняє повернутися до своєї найпершої мрії. На той ранок у мене було вдосталь історій для книги. Я одразу домовилася з редактором, верстальником і дизайнеркою. Потім замовила друк книги у видавництві, дочекалася знака авторського права. І за кілька місяців моя мрія стала реальністю. Для мене було важливо саме видати свою книгу, адже на той момент я вже була співаторкою збірок «Парасолька», «Сила життя», «Непереможені», авторкою збірки соціальних історій «Він. Вона. ВІЛ».

– Що вас надихає?

– Я настільки люблю писати, що мені інколи здається, що я це можу робити цілодобово. До народження донечок любила на вихідних просидіти цілий день за ноутбуком за написанням новел або оповідань. Інколи в автобусі чи маршрутці я сама собі писала листи на пошту, щоб не загубити до вечора сюжет, адже знала, що зараз, наприклад, буду займатися збором коштів для тяжкохворих дітей або організацією пресзаходу.

Люблю мандрувати, хоча, зізнаюся, останнім часом бракує часу поїхати хоча би на тиждень десь відпочити. Інколи ж достатньо дрібниць – какао з маршмелоу, смачної книги, ароматних свічок, теплих слів, смачної страви від чоловіка, дощу серед ночі, обіймів, моря…

– Ви плануєте випускати ще одну книгу?

– Цього року планую багато свого часу присвятити творчості. Де я братиму для цього вільний час і ресурс, ще не знаю. Надалі писатиму життєві історії у газети, а ще планую завершити свій рукопис 2012 року про дівчинку з інвалідністю, яка зустрічала у житті перепони від однокласників, мріяла ходити і кохала. Також готую ще одну збірку короткої прози… Маю надію, що цей рік буде для мене продуктивний у творчому плані.

 

Анастасія ЗОТОВА,
фото надане Вікторією Семененко

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА