Робота новопразької майстрині прикрасила шпальти міжнародного журналу

Автор: Нова Газета

Восковий вінок новопразької майстрині став окрасою весняного випуску міжнародного журналу Marie Claire. На його шпальтах наречена одягнена у старовинну прикрасу, виготовлену руками Олени Мітюріної, художньої керівниці Новопразького будинку культури №1. Про це йдеться на фейсбук-сторінці Новопразької ОТГ.  

 

Вінок нареченої авторства Олени Мітюріної – незвичайна прикраса. Це репліка старовинної знахідки, на яку у 2019 році натрапили учасниці етнографічного проєкту «Баба Єлька» в напівзруйнованій хаті села Хайнівки Олександрійського району. Це були невеликі фрагменти старовинного весільного вінка, який погодилася відтворити новопразька майстриня.

Вінок важливий і тим, що він виготовлений зі старовинного воску, який залишився у спадок від місцевої майстрині Олени Пилипівни Григор. У минулому столітті саме вона квітчала наречених Нової Праги такими незвичними сьогодні прикрасами. Олена Мітюріна називає той старовинний віск символічним ланцюжком, який поєднує історію із сьогоденням.

Потрапити на шпальти українського видання міжнародного журналу Marie Claire Олена Мітюріна не прагнула. Майстриня хотіла лише зберегти культурні традиції минулих поколінь

«Мої амбіції спокійні. Але дуже радісно, що я стала вагомою ланкою у цьому довгому шляху вінка від покинутої хати у старому селі до сторінок журналу. Мені дуже хотілося, щоб надрукували інформацію про Нову Прагу, про те, що у нас така майстриня була. Хотілося збудити хвилю зацікавленості до цього культурного та історичного моменту», – розповідає Олена Мітюріна.

Майстрині пощастило, бо разом з фрагментами прикраси етнографічна експедиція знайшла бутоньєрку нареченого у хорошому стані. Тож віночок нареченої майстриня відтворила за її мотивами.

Головний елемент прикраси-репліки – восковиця. Це невеличкі краплі із воску, які вкупі схожі на квітку. Раніше вони й справді впліталися у вінок як символ деревію, що уособлював жагу до життя, нескореність, свободу. Восковиця була обо’язковою частиною весільних віночків наприкінці 18 – початку 19 століття, коли такі прикраси мали найбільшу популярність. У радянські часи традиції змінилися, символіка почала забуватися. Та сьогодні майстри та етнографи спільними зусиллями намагаються повернути до життя старовинні надбання української культури.

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА