Занурення у містичний світ Маланюка

Автор: Нова Газета

(Про книгу О. Гольник «Міф у художньому світі Євгена Маланюка»)

У 2013 році, рівно за двадцять років після «Бояна степової Еллади» Леоніда Куценка – «першої ластівки» вітчизняного маланюкознавства – від його послідовниці Оксани Гольник виходить ґрунтовна монографія «Міф у художньому світі Євгена Маланюка» з присвятою своєму науковому керівникові і Вчителю.

За понад десять років учений написав близько півсотні статей і досліджень про «пражан» і Маланюка, видав збірки його поезій, нотаток та щоденників. До розшифровки та дослідження багатющої Маланюкової рукописної спадщини, привезеної з архівів Європи та США, Леонід Васильович залучав і свою аспірантку Оксану Гольник. Результатом цих зацікавлень став захист нею кандидатської дисертації і вихід монографії «Міф у художньому світі Євгена Маланюка», яка дає ключі до розуміння поетичної творчості нашого видатного земляка.

Євген Маланюк – поет містичний, глибоко закорінений у міфологію, стверджує Оксана Гольник. Містицизм його світовідчуття дослідниця виводить із атмосфери сімейних традицій, а також із отриманої класичної гімназійної освіти, яка базувалася на Святому Письмі, античній історії, міфології. Саме світоглядний містицизм став джерелом творчих образів поета. А пережиті війни та історичні катаклізми першої пол. ХХ ст., вимушена втрата Батьківщини змусили відчувати час апокаліптично, коли здавалося, що руйнується увесь світ. «І справді, сьогодення для Маланюка – це реальність Антихриста, час напророкованої битви добра і зла, покари і покути гріхів національних та вселенських», – узагальнює пані Оксана. Відтак одним із ключових у її монографії є дослідження апокаліптичних мотивів і сюжетів у ліриці та есеїстиці Маланюка. Утім, вона віднаходить у художньому світі поета й оптимістичні картини майбутнього ренесансу, встановлення царства Божого, і саме ним завершує своє наукове дослідження. «Тема есхатологічного відновлення космосу» – таку назву має останній розділ роботи.

Досліджуючи поезію й есеїстику Маланюка, Оксана Гольник цілком перейнялася його «емоцією національного болю». Він передовсім поет глибокої думки й вольової напруги, що не могло не впливати на дослідницю, яка слідом за чеським дослідником Мікулашем Неврлим вважає, що Маланюк у своїх історіософських поемах сягнув рівня голосу Шевченка і Франка. Особливо у творенні образу України – Степової Еллади, краю благословенного і благодатного, але позбавленого державності: «Коли ж, коли ж знайдеш державну бронзу, // Проклятий край, Елладо Степова!?.». Маланюкові візії України дуже близькі до Шевченкових. Він, як і Великий Кобзар, теж був розлучений із Батьківщиною, довгий час жив і помер на чужині. Шевченкознавчі студії Маланюка – це шлях залюбленого в рідний степ вигнанця до самого себе. Саме тому розуміння ним Шевченка є настільки проникливим і вражаючим за своєю правдивістю. На думку професора Григорія Клочека, у ньому відбилася сама «Правда Нації», і якнайповніше розкрилася національна ідея. Маланюкова рецепція Шевченка тлумачиться як антипод, протилежність Гоголя, про що каже і сам Шевченко: «Ти смієшся, а я плачу, // Великий мій друже…». «Творчість Миколи Гоголя – демонструє «ущербність» українського духу; за своєю духовною енергетикою Шевченко – сонце, а Гоголь – місяць української літератури», – погоджується з Маланюком дослідниця.

У книзі Оксани Гольник розкриваються духовні домінанти творчості Євгена Маланюка, які визначають смисловий комплекс його творів. Як висновок – в основі його світогляду лежить релігійно-містична домінанта, яка зумовлює специфічні тенденції Маланюка у поетичній творчості – містифікація подій і явищ дійсності та віднайдення їм аналогій у світовій міфології через використання міфологічних сюжетів та образів.

Олександр Ратушняк,
кандидат педагогічних наук

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА