Надія Мартовська – про шлях від Мишки до Корсиканки

Деталі

Категорія: Культура

Опубліковано: Середа, 10 листопада 2021, 09:58

Гарна, креативна, цілеспрямована, талановита актриса, яка майстерно вживається в образи своїх героїнь, – саме такою знають Надію Мартовську глядачі обласного театру ім. Марка Кропивницького. Про підкорення сцени, десятки ролей, успіхи і закономірні труднощі, відпочинок і хобі – про це та багато іншого розповіла гостя нашої редакції, акторка з двадцятип’ятирічним стажем пані Надія.

– Скажіть, ви, мабуть, завжди мріяли стати актрисою?

– Ніколи про це не мріяла, зате багато читала в дитинстві книжок і бачила себе в різних образах, проживала долі різних героїв. Можна сказати, я стала акторкою випадково, а можна сказати, що мене до цього привела  доля.

– Як же ви потрапили у театр?

– Я усе життя  танцювала: починала з «Проліску», потім були «Весна», «Яхад». Перша освіта в мене технічна (КІСМ). Другу освіту, економічну, отримала через службу зайнятості, працювала на маленьких фірмочках, для 90-х це було нормою. Відчувала, що це не моє. У мене з грошима проблеми, я їх не вмію заробляти, не вмію рахувати, витрачаю по-дурному, вони для мене не мають такої цінності. Тому згадала про запрошення до трупи балету театру, де я колись підміняла актрис, котрі пішли у декрет.  Казали – приходь, ти природжена танцюристка. І я пішла і залишилася назавжди. Потім  вступила в Київський університет театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого. Театр я завжди любила як глядач, а тут я потрапила в процес постановки, і це було неймовірно. Я пів року літала на крилах від щастя.  Перша вистава, в якій я брала участь, – ми виходили в масовці на бал, в шикарних сукнях, потім швиденько переодягалися в селянок, потім – в циган. Ця круговерть мене так захопила, що й досі не відпускає, я закохалась в театр.

– Ви прийшли до театру як актриса балету, коли ж отримали  справжні ролі?

– Роль Буратіно в новорічних ранках була моїм дебютом. Сказали, що я там всіх «порвала», цій людині треба грати на сцені. Потім мені дали роль Білого Мишеняти в казці про кота Леопольда, яку я грала 20 років. Це моя перша роль. Ось так потрохи мене почали залучати в репертуар. Для цього я вступила в університет, щоб мати основу. Взагалі вважаю, що навчатися потрібно все життя і всьому. Моя кар’єра в театрі відбувалася поступово. 25 років в театрі... Всяке було, і успіхи, і провали, і депресії. Через те, що не вдається якусь роль, щось не вдається. Це життя. Не можу сказати, що прийшла у театр і всіх підкорила. Це довгий шлях, через муки, навчання. Театр – це робота, інколи виснажлива, інколи неприємна, інколи мученицька, але вона мені приносить задоволення. Роль у виставі «Наполеон і корсиканка» – головна роль. Аби ви знали, як вона мені важко давалася. Я не розуміла, що не так, я мучилась і мучила режисера, партнерів, але все одно знала, що я цю роль опаную, дізнаюся,  в чому тут заковика. Я це зробила, і ця роль приносить мені зараз небачене задоволення.

– Улюблені ролі ті, що важко даються, чи навпаки, які ви відразу відчули?

– Не знаю. Мабуть, не в цьому закономірність. Улюблені ролі ті, які ти робиш якісно, від яких ти отримуєш задоволення. Це ж справжнє задоволення – проживати інше життя, емоції, відчувати різні тонкощі, сторони, нюанси. Улюблена роль та, яку я граю зараз. Сьогодні це циганка в «Циганці Азі», хоча вона і в масовці. І все одно я отримую задоволення.

– Про яку роль мрієте?

– Я не можу назвати одну роль. Наді мною  навіть в театрі підсміюються, тому що Надя Мартовська мріє зіграти всі ролі  у всіх виставах і навіть чоловічі. Це привід для жартів, але це правда. Коли я присутня на репетиціях, я все одно їх пропускаю крізь себе. Уявляю, що б я зробила, як би зіграла, які б емоції показала. Колись дуже хотіла зіграти вікову актрису, яка починає втрачати ролі. Я її зіграла в «Ночі семи покривал». Актриса, яка спилася, опустилася, проте залишилася талановитою, яка вміє підкорити публіку, незважаючи ні на що. Це роль не головна, але вона мені дуже дорога. Вистава «Закон материнства» за Винниченком не звична для нашого театру і для постановок Винниченка, у нас вона вийшла люта. У мене там вікова роль, жінка поважного віку, але в неї дуже потужний стрижень всередині, вона точно знає, як треба жити, в неї є внутрішній закон. І як ця жінка ламається, як її ламає оточення. Неймовірна вистава…

– Чи важко перевтілюватися в такі ролі? Як ви виходите з цього непростого образу, стану?

– Звичайно, я дуже стомлююся, мені треба трохи посидіти і згенерувати свою енергію. Навантаження дійсно неймовірне, іноді відчуваю спустошення. Навіть вночі чую музику з вистав.

– Існує в акторському середовищі конкуренція?

– Буває, особливо коли ти з кимось на одній ролі. Підсвідомо виникає якась ревність, хто кращий. Але вважаю, з цим треба боротися. Все залежить від людей. Можливо, у чоловіків якось інакше, а жінки люблять конкурувати. Дурне питання, хто кращий, вона чи я. Не можна це запитувати. Не хочеш почути чесну відповідь, не питай.

– Актор на сцені, актор в житті. Який відбиток ваша професія робить на ваше особисте життя?

– Інколи я вмикаю вдома актрису, якщо є потреба. Досягаю свого будь-якими шляхами. Хоча і не часто.

– Чи мрієте про столичну сцену, телебачення, справжнє зіркове життя?

– Ні, тому що успіх, слава, винагороди вимагають великих зусиль, над цим треба працювати. Популярність непроста річ, це складна робота, а я типовий провінційний житель, прагну якогось певного спокою, мені подобається мій світ. Не уявляю себе в столиці, це для мене не природно, не люблю занадто багато уваги до себе. Для мене важливий власний простір поза виставами, театром. Люблю переключатися на улюблені справи, родину, хобі. Люди, які прагнуть популярності, працюють на неї. Для мене це було б рабство. Я хочу мати багато класних ролей в Кропивницькому. Люблю своє життя таким, яким воно є, і не прагну змін.

– Чим займаєтеся у вільний час?

– У мене два хобі. Крім рукоділля, ще є дача. Вона для мене не просто грядки для обробітку, там цілий власний світ, простір, в якому комфортно і затишно. І ця робота приносить теж задоволення. Я люблю створювати комфорт. Влітку я там живу. Там мене оточують рослини, які я люблю і які люблять мене. За допомогою рукоділля теж створюю навколо себе власний простір. Речі я не просто творю, я їх перетворюю. Крім того, це для мене певне спілкування з однодумцями. Ми обмінюємося інформацією, вчимося одна у одної. Епоха інтернету відкрила масу можливостей, цілі сайти, платформи, цікаві люди, обмін ідеями, нові техніки, постійне навчання, спілкування. Це мені навіть допомагає в моїй професійній діяльності. Ми живимо в дивовижний час прогресу, коли посуд миє посудомийна машинка, пере – пральна, хатня робота не вимагає стільки часу, є можливість займатися хобі. Я можу полоти грядки і вчити роль або репетирувати сцени з вистав уголос на дачі і нікому не заважати і мені ніхто не заважає.

– Які з технік рукоділля вам найбільше до душі?

– Останніми роками більше займаюся шиттям і печворком. А взагалі багато технік осягла. Це через непосидючість. З одного боку я дуже постійна, можу годинами робити одне й теж саме, а з іншого – хочеться спробувати щось нове. Ми з дуже бідної інтелігентної сім’ї, тому я в’яжу з дитинства і перешиваю різні речі і собі, і родині. У кожного виду рукоділля є щось своє. Фриволіте, в’язання гачком і спицями,  шиття,  вишивання, декупаж, ткацтво – все роблю. Не люблю сидіти просто так, не вмію цього. Мені хочеться щось зробити, це, мабуть, вроджене. Навіть на морі не можу просто засмагати. Збираю мушлі, роблю намиста, вчу інших цим премудростям.

– Де берете тканини, матеріли?

– Все продається, є спеціалізовані магазини, інтернет-магазини. Можливостей маса, були б гроші. Можна купувати дуже гарні тканини в секонд-хенді, це і дешево, і якісно. Крім того, я впевнена, речам варто давати друге життя хоча б з міркувань екологічної безпеки. Виробляється стільки всього зайвого, варто поберегти свою планету. Купуючи нове, програмуємо виробництво ще більшої кількості речей, а смітники завалені непотребом. Ресурси планети не безкінечні.

– Чи можна придбати ваші речі?

– Я не продаю свої вироби. Не вмію цього робити. Колись у важкі часи пробувала в’язати на замовлення, але зрозуміла, що не можу робити одне й те ж, і не хочу. Для того, щоб успішно продавати, треба над цим працювати, вивчати ринок, робите те, що потрібно ринку, постійно себе рекламувати. Було таке, що мені пропонували гроші за мої речі, але не можна сказати, що я цим займаюся заради прибутку. Найчастіше дарую знайомим і друзям.

Олена Цюцюра, фото з фейсбук-сторінки
Надії Мартовської

• < Попередня
• Наступна >