«Там, де не ростуть абрикоси, починається Росія»

Автор: Нова Газета

До Кіровограда з презентацією книги поезій «Абрикоси Донбасу» завітала молода письменниця  Любов Якимчук. До нашого міста вона приїхала після виступу у звільненому Слов’янську.

 

За заголовок статті ми обрали епіграф до однойменної поеми «Абрикоси Донбасу», яка розповідає про жителів регіону: про шахтарів та працівниць вуглепереробних фабрик. Тема Донбасу для письменниці взагалі особлива, адже її мала Батьківщина – це місто Первомайськ Луганської області. Саме там вона провела своє дитинство.

За словами Любові Якимчук, їй не подобається, коли слово «Донбас» асоціюють із шахтами та фабриками. Мета авторки, і це яскраво простежується в її віршах, показати, що Донеччина і Луганщина – це, перш за все, люди.

Для письменниці абрикоси стали символом рідного краю і дитинства. Пояснюючи присутнім значення образу абрикос, Любов Якимчук розповіла, що на Луганщині насправді росте дуже багато цих дерев, там ними засіяні цілі посадки уздовж доріг. Натомість, якщо перетнути східний кордон, чим далі заходити на територію Росії, тим менше зустрінеш абрикосових насаджень. Також вона розповіла, як ще малою збирала абрикоси і продавала провідницям з московського поїзда, що проходив через їхню станцію.

 До збірки «Абрикоси Донбасу» увійшли твори, написані у різний час. Так, цикл віршів «Ням і війна» був написаний ще у 2008 році. У ньому розповідається про маленького хлопчика Няма, який, граючись зі своїми солдатиками, розпочинає іграшкову, несправжню війну. Чому такі тексти (на тему війни) писалися у мирний час, письменниця не розуміє і досі. Поема ж «Абрикоси Донбасу» побачила світ у 2012 році. Пропонуємо вашій увазі уривок із цієї поеми.

Вугілля обличчя

Із очами морськими синіми

Та з волоссям жовтим лляним

Трохи вилиняним

Це не прапор

Це стоїть у шахті

По коліна у воді

Мій тато

 

Його обличчя як вугілля —

Із відтиском

Польового хвоща допотопного

Роками розтоптане

Море твердне сіллю

Трава твердне вугіллям

А тато стає як трава-ковила

Сивим

Він чоловік

А чоловіки не плачуть —

Так кажуть в рекламі

А щоки його рівчаками

Порубала шахта

І вугілля добуте з обличчя

Мого батька

Згоріло в Донбасу пічках

І багаттях

А десь там високо

Стоїть терикон

Гарчить терикон

Як дракон

Як сфінкс

Що захищає свого Тутанхамона

І знаю тільки я одна

Що посеред степу терикон —

Це корки від пляшок

Які тато випив

І попіл від цигарок

Що викурив тато

Олег Козупляка,
фото Світлани Дубини

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА