Вікторія Яремчук з Кіровоградщини востаннє розмовляла з сином Олександром, який служив у третьому окремому полку спецпризначення, 24 серпня 2014 року. Відчувається, як їй важко говорити, але Вікторія каже, що мами зниклих безвісти військових готові спілкуватися на цю тему, аби не почуватися кинутими зовсім напризволяще. Для них важливо привернути увагу суспільства до зниклих військових, адже батьки мають право знати долю своїх дітей. Вікторія зробила усе можливе, щоб знайти свого сина, навіть поїхала на окуповану територію.
Рівно п’ять років тому в активний лексикон українців повернулися слова «анексія», «окупація», «сепаратизм» і «війна». За кілька місяців до них приєдналося «переселенець». Пригадаймо, як ми в той час усім миром переживали за жителів Сходу України, що втікали від війни. Як допомагали влаштуватися на новому місці, як сподівалися, що вся ця трагедія – лише тимчасове непорозуміння. Не склалося… Нині тема біженців випала із поля зору суспільства і ЗМІ. Невже в їхньому житті все гаразд?
Куля впивається у міцне скло. Невеличка склянка виглядає, ніби стоп-кадр фільму і за секунду постріл має зруйнувати її вщент. Після завершення контракту кропивницький спецпризначенець Ігор Єрьомін вирішив спробувати, на перший погляд, неможливу справу – розплавлювати скло.
7 квітня 2014 року військові 3-го полку спецпризначення увійшли в ДАП. Вони ще не знали, що невдовзі їм доведеться тримати оборону, яка увійде в новітню історію нашої держави, а після неї ім’я військових з Кропивницького прогримить на увесь світ. Напередодні четвертої річниці першого бою в Донецькому летовищі, спецпризначенці розповіли як все було.
Артур із Кропивницького, відвоювавши в АТО добровольцем та після полкової медичної служби, повернувся до рідного міста, щоб продовжити вивчати медицину. У Донецькому медичному університеті, який теж привела сюди війна.