Рівно п’ять років тому в активний лексикон українців повернулися слова «анексія», «окупація», «сепаратизм» і «війна». За кілька місяців до них приєдналося «переселенець». Пригадаймо, як ми в той час усім миром переживали за жителів Сходу України, що втікали від війни. Як допомагали влаштуватися на новому місці, як сподівалися, що вся ця трагедія – лише тимчасове непорозуміння. Не склалося… Нині тема біженців випала із поля зору суспільства і ЗМІ. Невже в їхньому житті все гаразд?
7 квітня 2014 року військові 3-го полку спецпризначення увійшли в ДАП. Вони ще не знали, що невдовзі їм доведеться тримати оборону, яка увійде в новітню історію нашої держави, а після неї ім’я військових з Кропивницького прогримить на увесь світ. Напередодні четвертої річниці першого бою в Донецькому летовищі, спецпризначенці розповіли як все було.
Артур із Кропивницького, відвоювавши в АТО добровольцем та після полкової медичної служби, повернувся до рідного міста, щоб продовжити вивчати медицину. У Донецькому медичному університеті, який теж привела сюди війна.
Куля впивається у міцне скло. Невеличка склянка виглядає, ніби стоп-кадр фільму і за секунду постріл має зруйнувати її вщент. Після завершення контракту кропивницький спецпризначенець Ігор Єрьомін вирішив спробувати, на перший погляд, неможливу справу – розплавлювати скло.
Три роки тому, у розпал окупації Донбасу, родина Бур’яненків переїхала з Антрацита до Кропивницького. Тут вони досить швидко і гармонійно стали повноправними кропивничанами – звикли до розміреного темпу життя в нашому провінційному (порівняно з іншими обласними центрами) місті, адаптувалися до нових умов.