«Ми зобов'язані винести пораненого тоді, коли всі інші сидять в окопі», – кропивницький студент-медик про свою службу в АТО

Автор: Нова Газета

Артур із Кропивницького, відвоювавши в АТО добровольцем та після полкової медичної служби, повернувся до рідного міста, щоб продовжити вивчати медицину. У Донецькому медичному університеті, який теж привела сюди війна.

На свої 24 роки він має величезний життєвий досвід, і розповів нам, чому свого часу змінив студентський білий халат на камуфляж. 

 

«Мама дізналася, що я пішов на війну добровольцем, лише через півтора місяця»

Артур вирішив поїхати на війну після Революції Гідності. Він був звичайним студентом-медиком, переїхав до Києва та навчався у медичному університеті імені Богомольця. Але минув рік, і у складі 34 сотні Самооборони разом з іншими активістами надавав посильну медичну допомогу на Майдані. Тут він проводив практично 24 години на добу, сім днів на тиждень.

Доводилось лікувати різноманітні поранення від так званої «резинки», коли до модифікованих світлошумових гранат примотували цвяхи, саморізи та інші гострі дрібні предмети. При вибуху проникаючі дрібні поранення отримувала велика кількість людей. У лютому на Інститутській довелося зіткнутися з кульовими пораненнями середньої тяжкості.

Після Революції він, як людина з активною громадянською позицією, просто не зміг повернутися до Києва. «Я вирішив їхати у складі 34 загону Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» на Схід України. Безпроблемно взяли, але офіційно не був оформлений і до завершення своєї служби, а був там чотири місяці, не значився ні в рядах ЗСУ, ні в будь-яких інших формуваннях», – розповідає Артур. 

Але мама дізналася, що син на війні, лише через півтора місяця. Як і не знала про те, що декілька місяців, день у день, був медиком у складі сотні. Казав, що просто іноді туди приходить.

Усіх добровольців зібрали на базі під Києвом, а потім направили до Дебальцевого. На початку літа 2014 року чергували на блокпостах, це було ще до затяжних кривавих боїв із сепаратистами.

«Спочатку не було навіть зброї, отримали її вже під час боїв. Спершу доводилося виходити на позицію з дробовиком, а вже потім отримав важкезний АКМ 1964 року, але при цьому працював автомат ідеально», – зі знанням справи каже співрозмовник. Артур має перший дорослий розряд зі стрільби, тому проблем з навчанням вогневій підготовці не було.

Від бійця до
медичної служби «Азова»

Він провів 200 діб на передовій, має 50 бойових виїздів. На війні Артур отримав дві легкі контузії від снаряда та РПГ.

Після ДУКу Артур перевівся до «Азова». Служив у першій роті у розрахунку кулемета ДШК другим номером, а після цього перейшов у полкову медичну службу. Перед цим він навчався на курсах медсанбату, які проводили колеги-медики з Києва. Після місяця курсів навчання не припинялося. П'ять днів доводилося бути на бойовому завданні, а після цього стільки ж тривала підготовка.

Анестезіолога-реаніматолога з позивним «Доктор Лектор» Артур називає вчителем і дякує усім тим людям, які на практиці навчили, що таке медицина.

У якості медика на передовій постійно доводилося допомагати пораненим побратимам. 90 відсотків поранень – осколочні від гаубичних снарядів різного калібру. Також були проникаючі кульові поранення і різноманітні внутрішні хвороби.

Медиків закріплювали за бойовими ротами. У групі евакуації було троє чоловік на позиції, і на найближчі км 15 ніхто надати медичну допомогу не міг.

Солдатів доводилося витягувати і під кулями. «Медик – це смертник, він зобов'язаний винести пораненого тоді, коли всі інші сидять в окопі», – говорить наш герой. Заходили в «жовту» зону і надавали допомогу до прибуття полкової швидкої допомоги: треба підтримувати людину і 15 хв, і 1,5 год. Максимальний час евакуації – 2,5 години.

Чого навчився в АТО – досвід і практична робота. Єдине, про що жалкує, – не продовжив службу у ЗСУ, бо не вистачило елементарного диплома, щоб бути військовим лікарем. Артуру необхідні фундаментальні знання, які він збирається отримати у Донецькому національному медуніверситеті.

Навчанням в університеті Богомольця свого часу довелося пожертвувати, треба було йти на східний фронт.

«Не можу полишити свою дитячу
мрію лікувати людей»

Вже тут, у Кропивницькому, він із задоволенням буде вчити молодь основам реаніматології, першої медичної допомоги.

Зараз готується до відкриття студентського товариства з невідкладної медицини, це буде в форматі як теоретичному, так і практичному. Це була особиста ініціатива Артура, яку підтримало керівництво факультету. Заняття будуть проводити разом із викладачами, але значну частину інформації студенти отримуватимуть від нього.

По завершенні навчання він хоче стати анестезіологом-реаніматологом. 

«Це була моя мрія років із 14, більше ніким я себе в цьому житті не бачу», – каже співрозмовник.

Ірина Полулях

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА