МЕДИЧНА РЕФОРМА: хто кому і за що буде платити

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Про прийдешні новації в медицині, страхи лікарів та пацієнтів – інтерв’ю із головним медиком області про реформу охорони здоров’я

 

Директор департаменту охорони здоров’я ОДА Олег Рибальченко нагадує, що вона вже фактично впроваджується. Один із перших кроків – на початку травня набув чинності так званий закон про автономізацію медзакладів, який вводиться в дію в жовтні (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»).

– Ним уперше визначено, – підкреслює  він, – що означає медична послуга. До цього ми користувалися терміном «медична допомога». Це різні речі. Все, що відбувається з пацієнтом під час надання медичної допомоги, він сприймає як послугу. І це правильно. Медична ж допомога у всьому світі – частина послуги. У згаданому законі так і прописано. Зараз ми теж відо-кремлюємо, говоримо, що меддопомога безплатна. Безоплатність в тому, що держава фінансує зарплату медикам і утримання лікувальних закладів. А ліки й витратні матеріали – це проблема пацієнта. А як він це сприймає? Я плачу за ліки і витратні матеріали. Яка ж це послуга? І лікарі аргументують: ми ж не в змозі лікувати без медикаментів. А ще ж є обладнання, транспорт. Тобто це все – теж частина лікувального процесу і медичної послуги.

Тепер же, підкреслює Олег Миколайович, з’явилося чітке визначення «медична послуга», яке спрощує роботу. Крім цього, вперше медзакладам надали право працювати як підприємство.

– Медицина – наразі єдина галузь, – пояснює він, – яка не працює за принципом господарських розрахунків. Тобто вона працює поза ринковими відносинами. Дали з бюджету кошти на зарплату, ліки й утримання закладу, визначили завдання – і все. А грошей завжди бракує, бо ми не можемо чітко все поєднати. Тобто обрахувати, скільки і куди витрачається, можемо, але довести, що і скільки потрачено на кожного жителя, неможливо. Тож коли заклад стає підприємством, отримує елементи ринкових, в тому числі страхових, відносин. Тобто з’являється замовник і надавач послуг. Замовником є громада, яка може дофінансовувати лікарню-надавача, і пацієнт, який може просити: хочу таку або іншу. Громада може ставити умову закладу, який утримує: хочемо рівень захворюваності на туберкульоз чи інфаркт не вище такого тощо.     

Директор департаменту зізнається, що існують певні ризики впровадження новацій, у тому числі й політичні.

– У законі сказано, – говорить він, – що подальші взаємовідносини учасників процесу регламентовуватимуться урядовими документами. Тобто порядки, переліки, процедури виписуватимуться постановами Кабміну. І цих документів ще немає. Тому багато хто говорить про відсутність остаточного бачення, як воно буде відбуватися до кінця.

Олег Рибальченко нагадує, що наразі в Україні є три рівні меддопомоги: первинна (ФАПи, амбулаторії ), вторинна – спеціалізована (стаціонари міських та ЦРЛ) і третинна – висококваліфікована (обласні заклади).  Також є два види допомоги – екстрена і паліативна. Остання – специфічна допомога і догляд за невиліковно хворими.

– Закон мовить про загальні речі, – продовжує посадовець. – Про зміну принципу відносин. Про зміну адміністративно-командної системи на ринкову. Первинка планується бути безоплатною. Кожен із нас обиратиме собі лікаря (терапевта, педіатра, сімейного), укладатиме із ним угоду. Її реєструватимуть в єдиному електронному реєстрі. Кожен лікар зможе мати до двох тисяч пацієнтів. Це може бути медик будь-якого закладу, в тому числі й приватного, в будь-якому районі міста тощо. За кожного пацієнта він отримуватиме певну суму грошей на рік. Нині мова про 210 гривень. Відтак лікар буде зацікавлений у тому, щоб пацієнт не хворів і, відповідно, не турбував його, а також у більшій кількості пацієнтів. Однак останні не обмежені у кількості відвідувань лікаря. Людина може його «турбувати» і викликати, скільки захоче.  

– Сюди входять і ліки?

– Так, але їхній перелік і перелік послуг лікаря має виписати, як я казав, Кабмін. Поки цього документа, знов-таки, немає. Тому всі й хвилюються: що ж конкретно у переліках буде.

– Що буде з центральними райлікарнями?

– ЦРЛ – це другий рівень надання медпослуг. Вони теж будуть отримувати державну субвенцію, але вже не за кількістю ліжкомісць, а за числом послуг, справді наданих кожному пацієнту. Вузькі фахівці, наприклад хірурги, будуть отримувати кошти за кожну виконану процедуру.

ЦРЛ залишаться в кожному районі. Водночас формуватимуться госпітальні округи. Особливість їх створення, зокрема, в принципі частоти виникнення хвороб. Деякі з них настільки рідкісні, що утримувати відповідного фахівця вузького профілю недоречно. Громаді він стане потрібним лише тоді, коли з’явиться певна кількість таких захворювань. Скажімо, опіки, які нечасто трапляються, чи нейрохірургічні проблеми. Тому фахівців з цих напрямків у нас небагато і вони сконцентровані на обласному, третьому рівні допомоги. Немає потреби нейрохірурга утримувати в ЦРЛ, де він раз на рік робитиме операцію і втрачатиме кваліфікацію. Тож найбільш затребувані спеціалісти на цьому рівні – терапевти, педіатри, лори, хірурги, гінекологи і подібні. Рідкісні хвороби концентруються при кількості приблизно 200 тисяч населення. В області, нагадаю, десь до мільйона жителів. «Вузькі» фахівці, повторюся, сконцентровані на обласному рівні. Але вирішили, що хворі на такі рідкісні недуги повинні лікуватися в доступному місці. Не безпосередньо в селі, а, наприклад, в ЦРЛ певного округу. Тобто мова йде про те, що високоспеціалізована допомога третього рівня мусить бути максимально наближена до населення. Візьмімо приклад Гайворона, жителю якого по таку допомогу треба їхати 250 кілометрів. Наразі вже визначено, що межею доступу до неї має бути 60 хвилин доїзду. Тому в округах будуть сформовані пункти третинного рівня. Процедурно це виглядатиме так. Створюється госпітальна рада. Вона вирішує, які види спеціалізацій округу потрібні. Приймає рішення: цей напрям відкриваємо у вас, цей – там, і так далі. 

До речі, говоримо не лише про високоспеціалізовану допомогу. Візьмімо якийсь невеликий район із 10 тисячами населення. Там є всі відділення, в тому числі, наприклад, пологове. У ньому працює персонал, який фінансує держава, а пологи відбуваються раз на тиждень, коли нормальним вважається режим в двоє пологів на день. Тож і виходить, що громада утримує зайвого некваліфікованого лікаря, а породіллі їдуть народжувати в інші райони. Тож ці кошти можна перерозподілити туди, де ними оплатять реальну роботу.

– Чи зачепить реформа заклади третього рівня?

– Вони працюватимуть, як і раніше. Правда, ми прагнемо зменшити потік жителів згаданих малопривабливих у плані медицини районів до обласних закладів. Через це викокоспеціалізовані лікарі перевантажуються елементарною роботою, яку мають і можуть ефективно робити в районі. Наприклад, той  самий апендицит. До того ж перевантажується коштовна апаратура. Мова йде про те, щоб змусити другий рівень виконувати свою роботу.

– Тож хто, кому і за що буде платити?

– Як було сказано, первинну допомогу оплачуватиме держава. А ще – паліативну, екстрену і в інфекційних диспансерах, де лікують соціально небезпечні хвороби. Принаймні так прогнозується і так хочуть лікарі з пацієнтами. Також важливо, щоб певний пакет гарантованих державою безплатних послуг був на другому й третьому рівнях. Що в нього увійде – не знаємо. Але дуже важливо, щоб вони були передбачені і пацієнт розумів: за цю послугу при такому захворюванні не можуть вимагати гроші. А за іншу – треба заплатити. Це – прозорі відносини. Вони, можливо, лякають наших людей. Та ми фактично й зараз платимо, бо відраховуємо податки до бюджету, і, незалежно від того, чи звертаємося до лікаря, кошти з нього йдуть на медицину. От тільки не розуміємо, за що платимо.  

Пан Олег зауважує, що лікарі виступають за диференціацію фіксованої оплати на первинці. Мають на увазі її збільшення чи зменшення залежно від умов праці. Скажімо, лікар у місті обійшов багатоповерхівку – і обслужив фактично всю дільницю, а у селі чи гірській місцевості йому доводиться долати чималий і непростий шлях. Тож логічно було б за таке навантаження платити більше 210 гривень. Так само і з обслуговуванням немовлят і літніх людей, які вимагають більше уваги й часу під час прийому. До слова, нині сільські лікарі отримують 25% доплати.

– Що лікарям в реформі подобається, а що їх лякає?

– Подобається прозорість і чіткість відносин із пацієнтом. Поява стимулу більше заробляти – теж. Адже чим більше в лікаря буде пацієнтів, чим якісніше він їх лікуватиме, тим більшою буде зарплата.  А насторожує все та ж невизначеність через відсутність урядових документів щодо конкретизації й деталізації процесу, про яку ми говорили раніше.   

– Приватизація закладів передбачається?

– Медзаклад не може змінювати профіль і бути приватизованим. Теж важливо, що він як комунальне підприємство буде неприбутковим. Тобто некомерційним. Метою його діяльності буде покращення лікувального процесу. А всі отримані ним гроші можуть витрачатися лише на сам заклад, а не на чиєсь збагачення.    

Ігор Крушеницький

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА