Лікування інфекціями, або Як не здохнути від медперсоналу?

Автор: Нова Газета

(ЗАПИСКИ НА ЛІКАРНЯНОМУ ЛІЖКУ)

20 серпня у другій половині дня із болем у животі я потрапив до лікарні (уперше за останні років десять). Мене направили в інфекційне відділення Центральної міської лікарні, що на Фортечних валах, де я дізнався багато чого нового про сучасні методи «лікування»…

 

 

За дві доби перебування в цій інституції мимоволі склався такий собі список помічених мною «нормальностей»:

 

1. Вологе прибирання здійснюється тільки 1 раз на добу (і то протирають не всю підлогу в палаті); помітивши, що в нашу кімнату прибиральниця  зайшла з уже брудною водою, я уточнив: «Ви в основному однією водою миєте у всіх палатах (не замінюючи її)?» Відповідь була приголомшливою: «Канєчно!..»

 

2. «Генеральність» прибирання (коли нас переганяли з однієї палати в іншу), як я бачив, полягала в поправлянні ковдр та подушок, на яких лежали попередні хворі, змітанні ватних шматочків, які залежалися на підлозі не одну добу, та іншого сміття, а також, звісно, у зволоженні підлоги. Сам же процес переведення (чи то пак «тасування») нас із однієї палати в іншу нагадував, швидше, хаотичну епопею.

 

3. Гроші на деякі види послуг (забір крові з пальця, ультразвукова діагностика) збираються медперсоналом без підпису того, хто оплачує, і без пояснення, на що саме підуть ці кошти.

 

4. Так звані добровільні внески ж (по 50 грн) збираються то з підписами тих, хто дає гроші, то взагалі без фіксації.

 

5. Мені написали перелік ліків, а коли у вказаній аптеці я придбав їх, то сказали, що пару препаратів таки не треба – «віднеси назад до аптеки», а натомість купи інші.

 

6. В аптечних чеках замість конкретних назв товарів (написаних на листочку медпрацівником) значиться  кілька загальних категорій: «розчини», «антибіотики», «супутні товари», «системи», «шприци».

 

7. Питання медсестрам часто треба повторювати двічі – зате одні й ті ж процедури вони помилково призначать не один раз.

 

8. Натомість про самопочуття хворого запитують лише 1 раз на добу (лікар під час обходу).

 

9. До речі, ознайомлення з тим, що де розташовано, до кого звертатися в разі чого –  взагалі не було.

 

10. Лампочка в чоловічому туалеті не горіла близько доби.

 

11. Серед ночі медсестра раптом умикає світло в палаті і каже: «Хлопці, поможіть винести кровать!». Ми в цей час обоє лежимо з поганим самопочуттям і підвищеною температурою, одному з нас взагалі за діагнозом не варто підіймати важкі речі.

 

12. Під час процедури УЗД (до його приміщення переходили під дощиком) виявилося, що медсестра не принесла всі картки пацієнтів, а вона потім знизала плечима типу «а, ну та ладно…».

 

13. У коридорчику УЗД підлогою і стінами бігають комахи, дуже схожі на тарганів.

 

14. Співпалатник скаржився мені, що у декого з медсестер довгі нігті на руках, які нанесли йому подряпини під час встановлення крапельниці.

 

15. Він же розповів, що куплений ним препарат медпрацівниця сказала залишити в палаті, а коли цей розчин зіпсувався (має зберігатися при t°С не вище 25°С, а в кімнаті більше), то з посмішкою зауважила, що тепер хворий може його випити – мовляв, усе одно в це відділення потрапить…

 

16. Після прийому їжі я помилково здав свою ложку – так і не повернули, хоч нагадував.

 

Та інше…

 

Проте  не думайте, що нічого хорошого в цьому відділенні не знайти! Є ж, наприклад, солідарність прибиральниць у тому, що вони однаково погано миють підлогу, добре захищають інтереси одна одної тощо. Ну і ще, все ж таки медперсонал начебто працює над одужанням пацієнтів.

 

Про все це я відкрито повідав зав. інфекційним відділенням  №1 КЗ «ЦМЛ м. Кіровограда» Ірині Вікторівні Панченко на запитання «Чому я вирішив виписатися звідси і продовжити лікування в інших медзакладах?». Це ж стисло зазначив і в своїй офіційній заяві на виписку («у зв’язку з антисанітарним станом палат, помилками медичного персоналу…»).

 

«Взагалі-то двічі на добу мають мити підлогу в палатах, – відповідає Ірина Вікторівна і додає: – Але ж ви розумієте: зарплата у прибиральниць невелика – і тому ввечері вони не приходять мити». «Але ж і раз нормально не миють!» – повторюю я.

 

У принципі з більшістю моїх зауважень
І. В. Панченко погодилася і пообіцяла виправляти недоліки роботи. Після довготривалої розмови із заввідділення в останні години мого перебування (під час того, як готувалися документи на виписку) я чув у коридорі фрази типу «Ирина Викторовна, мы постепенно все будем устранять…». Неупевнений, що ці слова матимуть своє подальше утілення.

 

Таке враження, що санітарні норми в цьому відділенні  застрягли десь між середньовіччям і магією вуду. Причім турбуватися ж слід не лише за пацієнтів (кількість яких зростає), а й за самих працівниць – адже від такої «гігієнної» гігієни у зоні ризику і вони! Хоча, можливо, весь цей бруд рознесли мухи, які доповнюють гнітючу атмосферу постапокаліптичного фільму про епідемію. Таж ні – визираючи в заґратоване вікно палати, переконуєшся, що світ навколо ще не перетворився на зомбіленд: як і раніше, гуляють люди, їздять машини… Певно, тільки тут час рухається у якомусь химерному відліку.

 

Імовірно тому під своєю новою койкою  в іншій палаті я знайшов чиїсь капці, чотири використаних ватки з кров’ю, ковпачок від голки, якісь папірці, павутину, інше сміття… А можливо, все це насправді – нові методи лікування, які сприяють одужанню?! Дійсно, я переконався, що після побаченого і відчутого організм може неабияк мобілізуватися – щоби чимдуж дременути звідтіля.

 

А якщо серйозно (адже саме так рекомендують ставитися до здоров’я!), то зрозуміло, що така ситуація – аж ніяк не результат нестачі медпрепаратів чи спецапаратури. Це ж ніщо інше, як банальна халатність людей у білих халатах. Внаслідок якої тут гострі відчуття з’являються не лише від голок, приєднаних від крапельниць, а коли роздуває вену, медсестру догукатися нелегко… Тут можна підхопити не лише гостру кишкову інфекцію… У всьому відділенні (не знаю про всю лікарню) з боку персоналу відчувається гостра потреба в пробудженні банальної адекватності та людської поваги, не кажучи вже про лікарські принципи.

 

P. S. Діагноз даному відділенню, сподіваюся, не буде остаточним. Адже шанси на одужання є – варто лише захотіти…

 

Василь Левицький,
журналіст

 

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА