Перший «КРОК»

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

У Кропивницькому запрацювала перша альтернативна школа, яку на базі школи іноземних мов «Мортімер» створили батьки, що втомилися чекати змін в «офіційній» освіті. Її назва − «КРОК» − крім асоціацій із назвою Кропивницький, символізує рух уперед.

Організаторка альтернативної школи Олена Горобець розповіла «Новій газеті», що стало поштовхом до створення альтернативного навчального закладу, як діти сприйняли ідею іншої школи і хто погодився викладати в «КРОЦІ».

За словами Олени Горобець, імпульсом до створення «КРОКУ» стали її відвідини  київської альтернативної школи «Беркошко». Її старший син Любомир на той час закінчував другий клас, і для сім’ї вже було очевидним, що треба щось змінювати, адже школа приносила надто багато невиправданого стресу. «Я  побачила, що може бути по-іншому, що діти можуть бути і розумними, і щасливими водночас. Чекати змін законодавства, а ще довше – змін системи освіти ми не маємо часу – наші діти вчаться вже, дорослішають щодня. За риторикою про шкільну реформу ми ж стежили ще до школи і думали, що, поки нам іти в перший клас, почнуться зміни, але ось мій син уже в третьому, і зміни робимо самі», – розповідає Олена.

Уже повертаючись із Києва, Олена Горобець телефонувала до можливих партнерів (ці люди вже колись порушували проблему демократичної шкільної освіти). Це були Зоя Лебідь, Юлія Шкурупій – громадські діячки, активістки Батьківської ради Кропивницького, керівниця школи мов «Мортімер» Вікторія Поляновська. Далі Олена з однодумцями організувала тренінг-семінар з вивчення досвіду альтернативних шкільних проектів, і так закрутилось. Хтось на окремих етапах відходив убік, хтось навпаки приєднувався, і так сформувалась команда відчайдухів, які не побоялись ризикнути і подарувати своїм дітям школу мрії.

На запитання, хто надихав у цій нелегкій справі, Олена відповідає, що основними натхненниками були діти, які дуже чекали можливості вчитися по-новому. А ще − успішні альтернативні школи, чий досвід вивчали захоплені батьки-колеги. З недовірою ставились бабусі і дідусі, родичі, знайомі, які поверхово знали про все це.

− Олено, а як поставилося до ідеї альтернативної школи міське управління освіти?

− Спершу наших делегатів прийняли досить тепло, обіцяли сприяння, але згодом, коли ми вдруге прийшли вже з конкретними питаннями, наc ввічливо відмовляли від ідеї забрати дітей із своїх шкіл, наголошували, що такого ніколи не було і це якась така нереальна затія. Те, що ми перші в нашому місті, хто робить щось подібне, ми й так знали, тому мали на такий випадок в запасі план «Б».

− Що було найважче перед тим, як запустити школу?

− Дійти єдиного бачення того, що ми хочемо. Бо альтернативна школа − поняття дуже широке, і те, що розуміють під цим поняттям одні, не в усьому збігається з тим, як це бачать інші. У нас від початку не було єдиного рішення, під яке всі підлаштовувались, кожен вносив власні пропозиції та ідеї, які на якомусь етапі стало важко поєднувати в щось одне і дієве. Тож, на жаль, дехто з тих, хто був з нами від початку, зрештою не пішов до кінця.

Нині у «КРОЦІ» навчаються діти 1,3,5,6,7 і 8 класів. Олена каже, що це дуже різні школярі, кожного з них привело до альтернативної школи щось своє. Хтось не міг повною мірою реалізувати свій потенціал в жорстких рамках школи, на когось психологічно тиснули оцінки, залякування, в деяких випадках – цькування. Хтось хотів більшої свободи в реалізації ідей і проектів, хтось менше домашніх завдань.

Ми відучились перші тижні, присвячені знайомству і адаптації. Відгуки дітей просто виправдовують всі зусилля і весь час, що ми присвятили цій школі, бо діти щасливі і навіть не можуть дочекатись ранку, щоб піти до школи. Був і один критичний відгук від дуже суворого і відповідального п’ятикласника – що в цій школі бракує дисципліни. Але для інших це й є основна перевага.

− Як обирали вчителів і наскільки дорого це обійдеться для батьків?

− Учителів обирали найкращих. Тих, хто найкращий у своїй сфері,  хто готовий до експериментів, до нових форм роботи. Творчі, професійні, драйвові. Одним з надзавдань, яке ми ставимо перед педагогами і тьюторами, це повернути дітям жагу до пізнання, до навчання, навчити їх вчитися самостійно.

Ні для кого з нас цей проект не є комерційний, він згуртував навколо себе ентузіастів. Певні витрати все ж є, їх ми намагалися втиснути в підйомну для нашого міста суму, але це все одно в районі 2000 грн на місяц. У цю суму входить оренда, оплата роботи вчителів, підтримка і атестація в Харківській дистанційній школі «Ангстрем». Але якщо порівнювати з тим, скільки такі школи  коштують у інших містах, то ніби й не дорого.

Нашим дітям доведеться вчитись протягом всього життя, і тому так важливо зараз їхнє природне бажання пізнання підтримати, в когось віднайти знову, десь піти за інтересом дитини. І добре, що сьогодні ми це можемо робити у форматі такої майже домашньої міні-школи.

Інна ТІЛЬНОВА,
фото надане
Оленою Горобець

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА