«Знеболення вона так і не дочекалася»

Автор: Нова Газета

Неправильний діагноз, страждання, сльози, відчай, кожен день, як рік, безкінечне чекання знеболення… Із цим зіткнулася жителька Кропивницького Наталя Саленко, бабуся якої була паліативною пацієнткою.

 

– Бабуся, можливо, і раніше захворіла, але нам нічого не казала, не скаржилася… У лікарню ми звернулися пізно – у неї була остання стадія. Але про це ми дізналися пізніше. Її спочатку лікували від запалення легень. Бабусю додому виписали у дуже тяжкому стані. На наші запитання, чому їй не краще, нам відповіли: «Була висока доза антибіотиків, через те її нудить. Це з часом мине і все буде нормально». Але їй ставало все гірше і гірше… Тоді ми її знову повезли в лікарню, але вже в іншу – не в районну, а в міську. Там їй одразу зробили УЗД. Лікар, як побачив результат, дуже здивувався: «Вам що не сказали? У неї пухлина, як дитячий м’ячик!». Потім нам сказали, що робити щось немає сенсу. Нас відправили додому. Потрібно було взяти всі виписки, довідки, щоб її поставили на облік, щоб виписали морфін і передали його в район, а потім, щоб видали сільському фельдшеру, а вона у район їздить лише у визначені дні. Словом, знеболення бабуся так і не дочекалася. Вона не могла нічого їсти. У неї була постійна блювота. Останнім часом вона взагалі нічого не їла. З моменту виписки з лікарні до смерті вона прожила два тижні… Найбільша проблема була у тому, що вона рідним каже, що їй болить, а вони не можуть допомогти, тому що таблетку їй запхнути було неможливо, вона її збльовувала, а в уколах все,  що нам потрібно було, – по рецептах. У той день, коли медсестра отримала морфін, бабуся і померла… Бабусі було 64 роки… – розповідає Наталя.

Ця історія сталася у 2011 році в одному із сіл нашої області. Таких, як Наталя, які наважуються поділитися своїм болем, – одиниці, адже більшість мовчить…

Кіровоградське обласне відділення Всеукраїнської благодійної організації «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» прагне змінити ситуацію, тому ініціює в нашому регіоні створення та прийняття програми з розвитку паліативної допомоги.

Аліна Логінова, керівник відділу аналітики та адвокації Кіровоградського обласного відділення ЛЖВ:

– Говорімо відверто: якщо закривати очі на проблему, вона не зникає. У 2017 році, за офіційною статистикою, в області налічувалося близько 2,5 тис. паліативних хворих. Статистика не завжди відображає реальну ситуацію, але навіть, якщо сприймати її за факт: це 2,5 тисячі життів. 2,5 тисячі осіб, вдвічі більше – їхніх родичів, які проходять крізь пекло, доглядаючи за своїми рідними. Відсутність адекватного знеболення при хронічному больовому синдромі – не єдина проблема цих людей. «Що робити з пролежнями?», «Що робити з побічними симптомами знеболення?», «Як допомогти тому, кому болить, якщо мені самому боляче психологічно?», «Де шукати відповіді, коли лікар не може пояснити, як бути?», «Як прийняти те, що вилікувати неможливо», «Як зробити останні місяці, тижні, дні повноцінними?» Це далеко не весь перелік питань, що ставлять перед собою як хворі, так і їхні рідні. Надання паліативної допомоги на рівні області не має структурованого та системного характеру. Це давно пора змінювати. Програма з розвитку паліативної допомоги – інструмент, завдяки якому це можливо зробити. В 10 областях України вже понад два роки діють мультидисциплінарні бригади. Це практика, яка давно довела свою ефективність і в умовах реформування галузі охорони здоров’я не втратить своєї актуальності. Тому ми прагнемо створення такої бригади/бригад в області, що, на жаль, неможливо без виділення на її роботу коштів. А цього можна досягти тільки після прийняття обласної програми з розвитку паліативної допомоги.

Вікторія Семененко

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА