Чого бракує на дитячих майданчиках?

Автор: Нова Газета

Прогулянка в товаристві особливої родини

 

 Близько трьох місяців тому четверо мам, які виховують дітей з інвалідністю (Марина Малухіна, Наталя Балаклеєнко, Айсулу Фатихова та Оксана Кулевцова) поставили перед собою мету – обладнати в Кропивницькому бодай один інклюзивний майданчик. Ця справа, мабуть, не зрушила б з мертвої точки, якби не багаторічний досвід участі у громадській організації «Серце матері». Розвиваючи актив «серцевинок», дівчата навчилися складати грантові програми, шукати виробників необхідного оснащення, тиснути руку тим, кому навряд потисли б, воювати й хай там що – посміхатися у камери…

«Нова газета» вийшла на прогулянку разом із Наталею Балаклеєнко  та її сином Ігорем Ткачиком (діагноз – ДЦП), щоб побачити, як це – радіти розвагам інших, не маючи можливості вчепитися за поручні простенької гойдалки. Адже весь сенс монтажу інклюзивного майданчика якраз і полягає в руйнуванні табу щодо спілкування здорових дітей із тяжкохворими.

Одразу зауважимо, як на «середнє статистичне» по місту, їхній випадок – далеко не з найгірших. Все-таки мешкають у районі з хорошим транспортним сполученням (вул. Вокзальна), ліворуч угорі – Колгоспний ринок, по ліву руку – дендропарк та кіоски «Черьомушек», перехід через дорогу можна убезпечити за допомогою  сигнальної кнопки. Проте усі ці вигоди обнулюються перед видовищем забіяцького купання на асфальті. Зо два десятки учнів школи намагаються прибити долонею струмені, що виплескуються з кам’яної плити нещодавно відкритого фонтана. Дикий регіт, аж лящить у вухах, та все ж вода перемагає – і мокрі, як хлющ, діти повертаються до лавочок з батьками. Ігор совається в кріслі: не заразитися цим настроєм просто неможливо. Ці двоногі виглядають такими шаленцями! І хоч як незручно, починаю:

– Ігор бував на звичайному дитячому майданчику?

– Востаннє на гойдалку я саджала його у 6 років – відповідає на наше перше питання Наталія, – тоді ще підняти могла… Зараз коліна в землю впираються. І я його не втримаю.

– А катався колись на атракціонах?

– Ні, не можна. Забороняють категорично – і щодо питання страхування, і через вагу дитини разом із візком. Щось близько 55-60 кг. Маленьким катала його на «Веселих гірках». З батьком, можливо, машинкою на «Автодромі» ще б кермував… Чоловічі руки його точно втримають.

Далі дізнаємося, що звичайний тиждень сім’ї, де є дитина з інвалідністю, поділяється на готування до  заходів, пов’язаних з лікуванням та оздоровленням, та, власне, їх реалізацію. 13-річний Ігор спить значно довше від однолітків (до 10-11 ранку), після сніданку одразу вирушаючи у парк – за наступними 3-4 годинами кисневої терапії.

–Тому що сонця й свіжого повітря йому потрібно стільки ж, скільки й дитині перших років життя, – пояснює Наталя. Щонайменше двічі на тиждень хлопця збирають для купання в 28-метровому басейні  спорткомплексу «Фанклуб» (район Новомиколаївки), до бортиків якого підводить пандус зручного нахилу. Але є мінус: спільна із жінками роздягалка, через що доводиться чекати під дверима достатньої кількості чоловіків. І, звісно, тато теж завжди має бути поряд. Коли батьки Ігоря ще жили разом, до басейну вдавалося втрапити і чотири, і навіть п’ять разів на тиждень, і не на абичому – на татовому мікроавтобусі. Незмінно, двічі на рік, Наталя відвозить сина на двотижневий курс реабілітації у Трускавець. Там на нього чекають масажі, апаратні процедури, вода й природа загалом. Інколи доводиться оперуватися, і кожного разу на це витрачається близько 20-30 тис. гривень.

– Яке обладнання ви б хотіли бачити на своєму майданчику, – повертаюся до основної теми розмови, – і скільки його має бути по мінімуму?

– По-перше, щоб неодмінно була дворівнева пісочниця – короби з піском унизу призначаються здоровим, на підвищенні – для тих, хто на візку. І не треба нікого діставати з крісла, розв’язувати ремінці на ногах. У конструкції такої пісочниці передбачено місце для під’їзду візка. По-друге, гойдалка для дітей з інвалідністю та здорових дітей, обладнана пандусом. Щоб у ній також можна було без перешкод розташуватись і за допомогою важеля зрушити з місця.  Сенсорні стенди – знадобляться не лише дітям із порушенням опорно-рухового апарату, а передусім аутистам, тим, хто народився з синдромом Дауна чи іншим захворюванням по неврології. У дерев’яне полотно такого стенда монтуються обертові елементи різних форм та рельєфів поверхні – кубики, бруси, кулі, – а збоку ще й кошик для поціляння м’ячем.

– Звідки брали зразки щодо облаштування ігрового простору для таких дітей? Вивчали стан справ за кордоном?

– У Харкові та й в Одесі саме такі, що нам потрібні, чи не в кожному дворі можна побачити… Все-таки часто подорожуємо із «Серцем матері». Ми хочемо донести, що інклюзивні майданчики – ніяка не екзотика, не супердорога цяцька. Що їх чимало побудували у великих містах, і подальші зволікання є порушенням прав людей з інвалідністю, про що йдеться, до речі, у Женевській конвенції.

– І напевно, знаєте, де в Україні все це вже виготовляється?

– Так, є завод в Одесі й ще один під Києвом, – пожвавлюється Наталя. – Конкретно перемовинами з виробниками займається одна з матерів нашої ініціативної групи. Гойдалки для дітей на візках виготовляють і в Кропивницькому – на базі промчастини клубу для глухонімих. Одна з цих конструкцій встановлена на подвір’ї центру соціальної реабілітації (денного перебування)  дітей-інвалідів одразу за 13-тою школою (район Бєляєва), друга – у Покровському парку, що напроти обласної дитячої лікарні (Кущівка). Що це по суті? Величезна клітка на опорі, пасажирам якої доведеться пристібуватися всередині ланцюжками. Не надійно і не зручно, адже більше ніяких фіксаторів для візків не передбачено. Мені відомо також, що шпана з дворів протягом зими повиймала гайки на одній такій гойдалці. З гойдалками, виготовленими на інших підприємствах, цього не станеться, а по-друге, вони цілком впораються з вагою навіть двох дорослих на візках.

Починаючи з 28 березня, відколи й було оголошено старт кампанії зі збору коштів на інклюзивний майданчик, самотужки та за медійної підтримки партнерів (торговий центр «DEPOt»,  іспанське кафе «Wine & Tapas», модельна агенція, очолювана Оленою Рудковською, регіональні кореспонденти «Інтеру» й «1+1» та ін.) дівчата назбирали 15 тисяч гривень. «Влаштовували ярмарки хендмейду, – пригадує жінка, – торгували глазурованими пряниками. Ми приходили знову і знову, навіть коли виторг з останнього заходу складав усього лише 150 гривень. Свято у розпалі, на майданчику перед головною сценою ніде й ступити, але ми залишаємось і з посмішко пропонуємо свої поробки, тому що ведучі свята в дендропарку через кожні 20 хвилин нагадують відвідувачам про наш задум. Коробка поволі наповнюється – в основному кидають двогривневі купюри, та коли вибираєш все зсередини, виходить 3 тисячі!  Не можу передати моєї тодішньої радості. Дещо для нас напекла сестра Ігоря Альона – їй виповнилося 24. Обожнює виготовляти всі ці модні нині мафіни з коржиками, в мережах фото виставляє. А я її рекламую. Такий у нас з нею маленький бізнес».

Оскільки «Серце матері» вже вибороло 392 тисячі гривень на облаштування молодіжного центру «Сильні духом», на задоволення чергової заявки можна розраховувати хіба що з 2020-го року. Вистояних на різноманітних акціях 15 тисяч вистачає лише на дещицю суми, прописаної кошторисом (200 тисяч гривень), і  отже, не зволікаючи ані хвилини, вирядилися на розмову з головою облдержадміністрації Сергієм Кузьменком. І начебто вийшло, погодився: майданчик з’явиться на території дендропарку вже весною 2019-го.

По дорозі додому Наталя зазначає: кисті рук трохи затерпли. Але це нічого – вітчизняний «Антей» доводилось постійно пхати вперед себе. Важкий був, і без жодного притомного механізму амортизації. Але ж  протягали якось перші шість років життя Ігоря?

– Цікаво, а як жилося дітям з інвалідністю у Союзі. Нічого такого в фільмах не знімали…

– А їх ховали від сторонніх очей, часто й на вулицю не виводили. Через це вони й недовго жили. Каліцтво дитини сприймалося як горе і великий сором. В однокласниці був старший брат, здається, з таким-от діагнозом. Усі знали, що десь серед них живе такий собі Павлік, інколи бачили, що він щось ліпить з пластиліну (у своїй маленькій кімнатці), але його ніколи не викочували до нас. Ніколи. І якось він помер – у 30 років. На щастя, часи змінюються. На те ми й мами, щоб забезпечувати дітей найпотрібнішим, чути їхні побажання. Після першого ж майданчика у дендропарку візьмемось за встановлення ще шести – у районах, де за нашими спостереженнями сконцентрована найбільша кількість інклюзивних родин. Шкільний, Попова й Ковалівський парк (розглядаємо проект великого майданчика, що складатиметься з шести елементів).

Валентина Набока

Конкурс журналістських матеріалів «Поспішай творити добро» ініційований Благодійним фондом Олександра Шевченка та Українським журналістським фондом.

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА