Література і війна: нотатки із Форуму видавців

Анастасія Дзюбак
Автор: Анастасія Дзюбак

У час, коли, здавалося б, усі думки – про бронежилети і військові дії на Сході, у Львові таки відбувся 21-й Форум видавців.

 

 «Фестивалимо» під час війни?

Чи доцільно проводити такий захід у той час, коли по всій Україні щотижня ховають наших захисників? Над цим задумувались і організатори, які з подібних причин відмінили у квітні фестиваль дитячого читання.

Нагальним було і питання безпеки. Адже відлуння тероризму відчутне і в Галичині: то будинок львівського мера обстріляли невідомі із гранатомета, то готелі-вокзали мінують телефонні шахраї.

Проте рішення було прийнято: хоча гармати і стріляють, муза мовчати не повинна.

Організатори переконані, якби у свій час на державному рівні велась якісна політика у сфері культури, то люди б не були такими піддатливими до інформаційної війни, а до війни справжньої взагалі б не дійшло.

– Загалом, зараз дуже важливо, щоб поезія не зникала, щоб поети не замовкали. У суспільстві спостерігаємо велику втому, тому часом виникають заперечення: мовляв, усе, що не стосується війни, не має права на існування. Але ж література може виконувати різні функції, серед яких і терапевтична. Як це цинічно не звучить, але життя триває попри те, що сьогодні щодня гинуть люди, – так відповідає Сергій Жадан на запитання про те, чи може у нинішніх умовах поет писати не про війну. До слова, письменник доклав руку і до фінансової допомоги тим хлопцям, завдяки яким тисячі книгоманів можуть перебувати у відносному спокої: вхід на концерт-презентацію нової книги і альбому із гуртом «Собаки в космосі» був вільним, а глядачам пропонували витратити гроші не на квиток, а на пожертву армії.

На важливості книги у буремний час наголошує і Юстина Соболевська, авторка книги «Про читання», україномовний переклад якої презентували на Форумі.

– Це книжка про те, як ми читаємо книги. Чи підкреслюємо в них рядки, чи загинаємо сторінки? Про те, над чим цікаво подумати. Це книжка про читача. Я дуже вдячна «Видавництву Старого Лева» за видання. Мені здається, що читання дуже важливе, особливо в такий час, як зараз, – каже Соболевська.

– Насправді кожен робить те, що він не робити не може. Я людина далека від пафосних речей, все життя був аполітичним, не намагався говорити на якісь патріотичні теми, – каже донеччанин Володимир Рафеєнко. – Коли у місто зайшло багато озброєних людей, виникло специфічне почуття, яке важко пояснити. Але я не можу іти їх (сепаратистів - Авт.) вбивати, я не військовий, я письменник, та і зброї в мене немає. Але ж щось робити треба? Щодня, перед тим, як іти на роботу, я вмикав гімн України і співав. Я робив усе, що міг.

Російськомовні письменники України – поза форматом

Серед проблем, які захопили культурний простір Форуму, – існування російської і російськомовної книги на українському ринку. Організатори свідомо відмовили російським видавцям в участі, а пізніше вже на державному рівні почали говорити про квотування російських книг. Сперечалися про доцільність і нетолерантність такого кроку, а тим часом російськомовні письменники України залишаються на маргінесі.

Письменник Володимир Рафеєнко, уривкам роману якого аудиторія аплодувала навіть більше, ніж відомому Жадану, який склав йому компанію, насправді для читача мало знайомий.

Володимир Рафеєнко написав шість романів, але українському читачу маловідомий, натомість добре знаний на Донбасі. І лише після того, як отримав дві поспіль російські премії (на слово «російський» не треба так болісно реагувати. Іноді росіяни роблять добрі речі, наприклад, дають премії українським письменникам), його потроху почали взнавати на Батьківщині. Проте в українських видавництвах твори Рафеєнка так і не вийшли друком. І так можна говорити про цілу східноукраїнську школу літератури, – розповідає публіці критик Юрій Володарський.

Але чому склалася така ситуація? Адже насправді величезну частину книжкового ринку України займає саме російськомовна література, та і українські видавництва не цураються російськомовних творів.

‒ Якось не склалося з українськими видавництвами. Не видають і все, – зізнається Володимир Рафеєнко, чий роман «Демон Декарта», який видало російське «Ексімо», у тій же Росії отримав премію, змагаючись із конкурсантами із 36 країн світу.

Проблеми з російською мовою у сфері книговидання немає, переконує один із найуспішніших письменників України Андрій Кокотюха:

‒ Я сам російськомовний письменник. Пишу двома мовами. Російськомовні книги, зокрема, видає «Клуб сімейного дозвілля». Не бачу тут проблеми. Можливо, автори, яких не видають, не перебувають у літературному контексті?...

Вочевидь, визначити, хто правий, хто винний і що робити, в рамках кількох дискусій не вийде. Але так хочеться, щоб у виграші залишався читач, який отримує класний український продукт незалежно від мови чи стереотипів.

Слово «східному фронту»

У рамках Форуму видавців у Львові дали слово «східному фронту» письменництва – тематиці подій на Сході, політичній реакції на події, прогнозам на майбутнє відвели різноманітні зустрічі.

Чи вважають письменники, що почути Донбас необхідно?

– Фраза «Почуйте Донбас» завжди видавалася мені інспірованою ззовні, але дуже легко та необачно підхопленою. Бо, за великим рахунком, чим Донбас відрізнявся від Харківської чи Запорізької областей? Це твердження виникло внаслідок політтехнологічних ігрищ, які у нашій країні розігрували від 91-го року. Мовляв, є Схід і Захід, є російськомовне населення і україномовне. А ми всі дуже легко приймали такі правила гри. От є Донбас, якому можна подякувати за колишнього президента, а є Західна Україна – патріоти. А якщо згадати початок травня в Донецьку, коли збиралися тисячі людей з українськими прапорами, коли там уже були захоплені будівлі, висіли георгіївські стрічки і російські прапори. І ці люди не боялися. Але про це сьогодні чомусь ніхто не згадує, – висловив свою думку Сергій Жадан на зустрічі «Східний фронт», організованій журналом «Шо».

Російськомовний письменник із Донецька Володимир Рафеєнко має іншу думку. Ментальність людей на сході формувалась без культури і під тиском. Людям з інших областей легко ставити запитання: «Чому ви на початках не вигнали тих бандитів?», бо вони не знають контексту розвитку суспільства.

– Мені здається, що все-таки є корінна відмінність Донецька від Харкова, Львова, Києва. Наприклад, Львів народжувався, розвивався, наче дитина, одночасно із суспільством. І так має рости кожне місто. Як росли більшість міст Донбасу? Люди тут сприймалися як придаток до шахти, заводу, підприємства. Тобто там культури, до того як почали організовувати металугрічні селища, взагалі не було. Є різниця, чи то спочатку була культура, чи гроші і меркантильний інтерес, де люди були лише ресурсом. Так було з кінця ХІХ століття і так залишилося до нині. У цьому є велика трагедія регіону. Фраза «Почуйте Донбас» була придумана сволотами, які свідомо зробили усе для того, аби Донбас ніби відмежовували від України. Все для того, щоб продовжувати викачувати гроші, як це робилось десятиліттями.

Володимир, який виїхав з Донецька лише навесні, переконаний – більшість людей і не думало про відділення від України.

‒ За обличчями Партії регіонів, Януковича та інших «овочів» Україна не бачила обличчя нормальних людей з Донбасу: письменників, філософів, у силу лише того, що вони проживали у цьому регіоні і говорили російською мовою, – упевнений Рафеєнко.

Директор харківського видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький вважає, що, перш за все, держава не має права покинути українців, які потрапили під тиск терористів.

А от передавання книжок на Донбас Красовицький вважає абсурдом:

‒ Туди, де стоять сепаратисти, книжки передати складно і ми не беремо участі у подібних акціях. Ми передаємо книги у дитячі будинки, в яких живуть діти з Донбасу, у госпіталі, де є українські поранені, і у знищені бібліотеки тих міст Донбасу, які звільнено.

Про час і гроші

Через подієву насиченість у дні Форуму час ніби пришвидшується. Зазярнувши у програму, на кілька днів маєш настільки глобальний список бажаних зустрічей, що очі розбігаються. Цьогоріч організатори запланували рекордну кількість заходів: і для читачів, і для бібліотекарів, і для юних читачів, і для книголюбів на всю голову.

Організатори форуму зазначали, що не варто намагатись осягнути все і одразу. Мовляв, відвідайте три-чотири цікаві події на день. Але за законом підлості найцікавіші події накладаються одна на одну. Так, наприклад, доводиться обирати між благодійним концертом-презентацією нового альбому Жадана і «Собак у космосі», зустріччю з Людмилою Уліцькою і трибют-вечором Юрка Покальчука, які відбуваються паралельно, а от години до 12-ї щодня можна спати чи попивати каву.

Географія локацій, які приймали зустрічі в рамках форуму, трохи розширилася, тож навіть щорічним форумчанам довелось вивчити нові місця.

Із позитивів: на 21-й рік існування Форуму рекламну продукцію ‒ магнітики та зручні для закуплених книг полотняні торби з «читальними» написами – почали продавати усім охочим, а не роздавати надурняк лише особливій касті організаторів-учасників-журналістів.

Вхід на ярмарок у дворі палацу Потоцьких коштував 10 гривень на день. Але тих, хто вважав, що за десятку отримає змогу купити новинки дешевше, ніж в магазині, відверто «розвели». Так, новинку, яка вартує 50 гривень,  у книгарні за кілька кварталів від книжкового базару можна купити за 42. Коли ось так переплачуєш за десяток книг, то засмучуєшся… Ще гірше тим, хто придбав книгу на стенді в дворі, а потім виявив, що всередині Палацу мистецтв вона на 10-20 гривень дешевша.

Організація, як завжди, виявилася не без ляпів. Приходиш на зустріч, а її у зазначеному місці немає. Перенесли. А куди? Один Бог знає, бо ж навіть електронну версію програми оновлювати не встигають. І хоча таку безалаберність і намагаються виправити львівським шармом, душу це не дуже гріє, особливо, якщо через це «горить» матеріал.

Хоч цього року і чекали рекордну кількість відвідувачів, було їх таки менше.

Проте видавництва залишились все одно у виграші, адже, наприклад, за перші три дні Форуму видавництво «Урбіно» продало більше, ніж минулоріч  за всі чотири форумних дні.

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА