Наші захисники

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Розмірковуючи, який би матеріал підготувати до Дня захисника України, редакція вирішила відвідати захисників, які зараз лікуються в обласному шпиталі для ветеранів війни. Просто зайти до палати, поспілкуватися з ними, дізнатися, чим зараз живуть, з яким настроєм готуються зустріти Покрову.

 

У палаті №49 нас зустрічають двоє хлопців. Попри отримані на фронті серйозні поранення, обоє виглядають бадьоро, привітно усміхаються.

Федір Савлук на наші питання відповідає коротко і чітко, ніби рапортує перед командиром.  Народився у Малій Висці. Нині живе у Мар’ївці Новомиргородського району. Після школи здобув фах електро-газозварника. У цивільному житті Федір працював за спеціальністю: ремонтував кузови автомобілів, виготовляв на замовлення двері, ворота тощо.    

На війну потрапив у 2015 році. Добровольцем.

– Мене не мобілізовували за станом здоров’я – через проблеми із хребтом, – згадує Федір. – Але служити хотів, тому пішов добровольцем. Служба розпочалася у червні 2015 року. Місяць готували на полігоні «Широкий лан» на Миколаївщині.

Службу проходив в окремій розвідувальній роті 128-ї гірськопіхотної бригади (місце дислокації – Ужгород). У 2017 році служив у артилерійському дивізіоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади (м. Кропивницький). Наразі з лав Збройних сил звільнився.

Воював у багатьох гарячих точках. Станиця Луганська, Дебальцеве, шахта Бутівка, Піски. Був кулеметником.

На запитання, який із епізодів бойової біографії запам’ятався найбільше, відповідає:

– 15 жовтня 2015 року. Під станицею Луганською. Крили нас того дня сильно. Тоді мене й «зачепило» осколками від фугасного снаряда: дев’ять у ноги, два у спину, один у щелепу. Один досі в тілі. Готуюся до операції, щоб його видалити.

Другий наш співрозмовник – кропивничанин Ігор Іванов. Після закінчення 25-ї школи здобув професію верстатника. Далі – півтора року строкової служби в 17-ій танковій бригаді. Мобілізували його у вересні 2014 році.

– Спочатку планували відправити в ту саму танкову бригаду в Кривий Ріг, – каже Ігор. – Але щось там не склалося. Я за спеціальністю – старший механік-водій, а там потрібні були командири танка і навідники. Зрештою у військкоматі направили в 3-ій полк спецпризначення. Четвертого вересня мене мобілізували, 11-го я вже був у зоні АТО. А 19-го – в Донецькому аеропорту у складі групи із 18 бійців полку. Тоді загинуло троє наших хлопців… 

Ігор – один із тих, хто бився пліч-о-пліч із цими воїнами: старшими солдатами Олександром Хрулем й Вадимом Шешенею, капітаном Іваном Литвиновим. Третього жовтня минув четвертий рік із дня їхньої героїчної гибелі. Того ж дня тяжкопораненого Ігоря із аеропорту вивезли. 

– Пам’ятаю, як мене сходами несли товариші. Потім госпіталь. Після лікування – знову служба, знову бойові виходи.

Зараз Ігор – цивільна людина. Та попри отриману групу інвалідності хоче повернутися на службу в полк. Звісно, вже не на бойову посаду. Таку можливість дає відповідний закон, який набув чинності у червні цього року. Але… Ось уже впродовж двох років безуспішно намагається повернутися до побратимів.

Та поки що Ігор також готується до операції – в його голову мають вживити спеціальну пластину. Операція – безкоштовна, імплантат же, каже він, напевно, доведеться купувати самому. Ціна – не надто для нього посильна.      

Показово, що обидва бійці не скаржаться на життя, хоча, здогадуємося ми, воно непросте. На запитання, чи не почуваються вони кинутими у мирному суспільстві, майже не відповідають. Єдине, про що згадали, – ставлення водіїв.

– Мені в автобусі казали: тебе, сину, я туди не посилав, – зауважує Федір Савлук. – Діймає, знаєте, інколи.

– У мене на такі слова є відповідь, – додає Ігор Іванов. – Кажу: якби нас туди не посилали, то сепаратисти з росіянами давно б були тут. На такі слова, буває, відповідають, мовляв, от якби вони прийшли, ми тоді усі разом взялися воювати… Ага! (Іронічний вираз на обличчі).

Так, на жаль, нашому суспільству бракує відчуття солідарності із тими, хто пройшов горнило війни, хто досі боронить нас на Східному фронті. «НГ» закликає всіх пам’ятати про героїв живих і полеглих, шанувати їх щодня, а не лише на свята.

«Нова газета» вітає хлопців та всіх інших захисників України зі святом! Зичимо вам міцного здоров’я, миру й натхнення. Хай у ваших родинах завжди буде затишно й пануватиме щастя. Хай оберігає вас Пресвята Богородиця! Слава Україні! Героям слава!

Фото Олега Козупляки

НА ТУ Ж ТЕМУ

Loading...

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА