«Учитель року-2014» Олександр Красота про свою роботу у військкоматі: «Я відчуваю себе рибою, яку змусили ходити по суходолу»

Автор: Нова Газета

Учитель географії Вільшанської загальноосвітньої школи Олександр Володимирович Красота має двадцять два роки педагогічного стажу і чимало досягнень. Найвизначніше з них ‒ перемога на всеукраїнському конкурсі «Вчитель року-2014». Проте навіть це не стало перепоною для його мобілізації.

 

Як досягнув звання «Вчитель року-2014» у номінації географія та як працюється у військкоматі на посаді старшого офіцера відділу комплектування Олександрові Красоті, читайте в інтерв’ю.

 Олександре Володимировичу, чи допомагає вам у нинішній роботі у військкоматі педагогічний досвід?

‒ Якщо чесно, то свій досвід я б дуже хотів застосовувати на постійному місці роботи у школі, а не у військкоматі... Взагалі, робота у військкоматі заганяє в глибоку депресію, адже моє покликання ‒ навчати дітей, а не відправляти їх служити. Я відчуваю себе рибою, яку змусили ходити по суходолу. Це для мене просто катастрофа…

‒ А титул «Учитель року – 2014» все ж до чогось зобов’язує?

‒ Зобов’язує передавати досвід молодим вчителям, брати участь у різних всеукраїнських заходах. Зі здобуттям титулу «Учитель року-2014» я автоматично став членом журі різних загальнонаціональних учнівських конкурсів, введений до складу журі наступного конкурсу «Учитель року-2015». Усі ці заходи сплановані Міністерством освіти, але я в них на даний момент участі взяти не можу. Я повинен зараз проводити майстер-класи, надавати методичну допомогу на рівні району, області, держави. Але займаюся зовсім іншим, і так триватиме й далі, поки не буде підписаний закон про демобілізацію.

‒ Ви відчуваєте, що втрачаєте свої педагогічні здібності?

‒ Так. Здається, що я за рік розгубив те, що збирав 23 роки.

‒ Ви відстежуєте долі та кар’єри своїх учнів?

‒ Так, намагаюся. Принаймні, слідкую за тими, хто пов’язує долю з географією. Знаю, де вони навчаються і де їм знадобилася географія. Дуже багато є випадків, коли в дитину вкладаєш чимало знань, а їй географія в подальшому житті просто не потрібна.

‒ Що вам подобається, а що не подобається в роботі вчителя?

‒ Зараз мені подобається все. Діти мені здаються раєм після роботи у військкоматі. Я б з радістю повернувся до своєї рідної роботи, якій я віддав 23 роки. Ця робота, я зрозумів, дійсно найкраща.

‒ Ви стали «Вчителем року – 2014» в номінації географія. Безумовно, це для вас знакова подія. Що стало запорукою вашого успіху і які ваші педагогічні плани в подальшому?

‒ Я довгий час був головою вільшанського методоб’єднання. Відвідував усі семінари, які відбувалися в Кіровограді. Сам проводив ці семінари, виїжджав за межі району, дивився, як працюють люди, обмінювався досвідом. І от ввібрав у себе все, що можна вважати найпродуктивнішим, що може дати результат. Мені допомогло те, що я один із перших в районі вчителів пройшов комп’ютерні курси Intel. Перший в районі освоїв мультимедійну дошку.  Цим я і вразив суддівство. Всеукраїнський конкурс «Вчитель року» проходив у Миколаєві. А природні особливості, культура миколаївської та кіровоградської областей близькі. Я опирався на те, що я родом з Присинюшшя, вдало використавши краєзнавчий матеріал у своїх презентаціях.

Я вважаю, що досягнув максимум, чого міг учитель сільської школи. Мене дуже виснажив рік, під час якого я брав участь у конкурсі «Вчитель року». 2 березня був мобілізований і до цього часу не був у жодній відпустці, тому морально важко. Є таке поняття як емоційне вигорання. От я, напевно, вигорів вже повністю. Ходжу з опущеною головою і не бачу прекрасного. Я дуже тяжко переживаю мобілізацію та відправку своїх учнів на війну. Я їх вчив у школі, а тепер змушений призивати – через це в мене психологічна травма.

‒ Де було важче перемагати: у шкільному, районному, обласному чи всеукраїнському конкурсах «Вчитель року – 2014»?

‒ Усі педагоги на всіх рівнях були дуже сильними. Але журі шукало родзинку. Як мені сказали на всеукраїнському конкурсі, у мене в очах ще не зник юнацький запал (попри мої 45 років) і діти дивляться на мене з широко розплющеними очима.

‒ Щоб ви побажали своїм учням та колегам?

‒ Усі колеги прекрасно розуміють, що перемога на всеукраїнському конкурсі «Вчитель року – 2014» ‒ це титанічна праця, і не кожен хоче за це братися, бо вона забирає дуже багато особистого часу. Вона потребує кропіткої малооплачуваної роботи. Я їм бажаю сміливіше брати участь у конкурсі, не стояти на місці, а розвиватися. Коли я був на прийомі у Президента, його побажання було таке: щоб ми не просто вчили дітей фізики, хімії, географії тощо, а приділяли увагу національному вихованню. Тому зараз ми повинні повернутися до національного виховання обличчям і виховувати із дітей патріотів. А учням я бажаю навчатися й досягати своєї мети. І, можливо, колись хтось із них повернеться до нашої  школи та продовжуватиме традиції, які я заклав, і теж чимось прославить Вільшанку.

Тетяна ДІОРДІЄВА

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА