Як козацька школа відзначала сторіччя

Автор: Нова Газета

У суботу, 1 червня, на подвір’ї Козацької гімназії (НВО №21, що в Кропивницькому) зібралися випускники та вчителі різних років. Квіти, обійми, подяки, подарунки – школа над Інгулом відзначала сторіччя з дня заснування.

 

 Уперше школа козацько-лицарського виховання відкрила свої двері у 1918 році, тоді вона була ще тільки земською школою. Ідея створити осередок, де дітям допомагатимуть не лише навчатися, а ідентифікувати себе українцем, належить Василеві Івановичу Каюкову, який очолив школу у 1990 році, почавши впроваджувати авторську концепцію національно-патріотичного виховання. За його ідеєю, школа уявлялася школою-толокою, школою-берегинею зі своєю особливою структурою, до якої входили музейні кімнати, кімнати-лекторії імені Шевченка, Смоленчука, Карпенка-Карого, історії Українського козацтва та Запорізької Січі та інші подібні. З 1991 року у школі з’явилася особлива форма учнівського самоврядування – Козацька паланка імені Івана Сірка, котра співпрацювала із Бугогардівською паланкою Українського козацтва.

Концепцію Каюкова схвалювали провідні українські педагоги, на її основі він захистив кандидатську дисертацію, переміг у всеукраїнському конкурсі «Вчитель року» у номінації «Українознавство», став заслуженим вчителем України.

Ідею без перебільшення великого педагога продовжують втілювати в життя нинішня директорка Людмила Засінець разом із педагогічним колективом. Це відчутно з перших кроків, які ступаєш коридорами школи. Маленьку екскурсію нам провели вчителі української мови та літератури Оксана Даценко (до слова, донька Василя Каюкова) і Вікторія Заіка. Відразу захотілося стати першокласником у цій школі, бо все тут видається якимось близьким, рідним і глибоким. Ось портрети відомих діячів української історії – княгині Ольги, Богдана Хмельницького, Григорія Сковороди – це галерея «Світочі української духовності». А ось величезний мурал на всю стіну – козак Мамай… Картини хоч і створені не одне десятиріччя тому, та актуальності не втратили. Мабуть,  живемо в такий час, коли країна знову потребує лицарів.

Кажуть, що в часи директора Каюкова тут, у коридорах, по яких школярі часто ганяють, мов торпеди, лежали великі зелені словники – різні томи 11-томного Словника української мови.  До них відправляли вчителі за порадою тих, хто не знав чи не вмів правильно підібрати слово. Тепер ці учні виросли і вміють підбирати слова – ними вони щиро дякували і вклонялися своїм учителям, які нині навчають вже їхніх дітей.

Школа ця  незвичайна і зовні. Найперше, що дивує – це краєвид, яким можна милуватися відразу з подвір’я – широке синє плесо Інгулу з двох боків шкільного подвір’я. Плац  і спортивний майданчик – в обрамленні крислатих дерев, які дають тінь у спеку і охороняють від вітрів.

А знаєте, що дарує кожен випускний клас школі? Групове фото і… вишиваний рушник. Тепер у коридорі на другому поверсі – ціла галерея тепла.

«Це мій останній 11-й клас, то був останній випускний вечір старшокласників», – із сумом у голосі каже Оксана Василівна Даценко. Сьогодні школа, хоч і тримає у своїх стінах близько двохсот дітей, та вже два роки не навчає старшокласників, перейшовши до статусу ЗШ I–II ступенів.

Святкову атмосферу на заходах до 100-річчя школи створював Військовий оркестр 3-го полку спеціального призначення ім. князя Святослава Хороброго, виступи шкільних хореографічних колективів, пісні від студентів Центральноукраїнського педуніверситету та народного артиста України Сергія Дьоміна. Серед гостей свята у день святкування 100-річчя школи було чимало поважних осіб, переважна частина з яких – колишні учні і вчителі, а ще депутати міської і Верховної Ради України.

Слово для привітання мав і народний депутат України Станіслав Березкін, який не вперше побував на цьому подвір’ї – кілька років тому він вже приїжджав сюди із подарунками.

«Я радий привітати школу, яка має віковічну історію. У це важко повірити – але ці стіни протягом ста років випускали у світ дітей, точніше вже дорослих сформованих особистостей. Вони йшли у велике життя, маючи міцний фундамент. Ми всі з вами живемо заради дітей, і я хочу вклонитися і подякувати педагогічному колективу цієї унікальної школи за те, що вони працюють заради нашого майбутнього. Я дуже хочу, щоб кожна українська дитина жила у мирній країні, їздила у Крим у табір на відпочинок, щоб після закінчення школи нікому не довелося із зброєю в руках захищати Батьківщину. Бажаю вам миру, процвітання, достатку і розвитку!»

 

Подарунком від благодійного фонду Станіслава Березкіна «Добротвір» став сертифікат на придбання покриття для підлоги.

Олександра Мушкет

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА