Нова редакція «Українського правопису»: повернення до рідної мови

Автор: Нова Газета

2 травня Кабінет Міністрів України прийняв постанову, якою схвалив нову редакцію «Українського правопису». Документ підготувала спеціально створена Українська національна комісія з питань правопису, до якої увійшли вчені Національної академії наук та університетів з різних регіонів України.

 

3 червня фінальний текст нової редакції правопису опублікували на офіційних сайтах Міністерства освіти і науки та Національної академії наук. У повній редакції пояснюється, що «його творці орієнтувалися, по-перше, на специфіку історичної й діалектної основи української мови, на її характерні ознаки порівняно з іншими слов’янськими мовами і, по-друге, на мовну практику визначних українських письменників і перекладачів».

Отже, з 3 червня норми та правила нової редакції Правопису рекомендовано застосовувати в усіх сферах суспільного життя. Водночас нині вчені розробляють План імплементації нової редакції правопису, який передбачатиме етапи впровадження змін в освітній процес.

Редакція «Нової газети» підготувала короткий конспект, який допоможе зорієнтуватися у нововведеннях, яких насправді не так і багато.

Не «проект», а «проєкт»

Звук [j], звичайно, передаємо відповідно до вимови іншомовного слова буквою й, а в складі звукосполучень [йe], [йi], [йу], [йa] буквами є, ї, ю, я: конве́єр, пле́єр, фла́єр, парано́я, роя́ль, саквоя́ж, секво́я, фая́нс, феєрве́рк, ін’є́кція, фоє́, є́ті, Го́я, Феєрба́х, Со́єр, Хая́м. Сюди ж входять і такі «нові» для нас слова, як проє́кт, проє́кція.

Буквосполучення ck, що в англійській, німецькій та деяких інших мовах передає звук [k], відтворюємо українською буквою к, без подвоєнь.

Наприклад, Ді́кенс, Ді́кінсон, Дже́ксон, Бу́кінгем, Бі́смарк, Стокго́льм, Ше́рлок тощо.

«Пів» пишемо окремо!

Разом пишемо:

– слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний вияв чого-небудь: архі-, архи-, бліц-, гіпер-, екстра-, макро-, максі-, міді-, мікро-, міні-, мульти-, нано-, полі-, преміум-, супер-, топ-,
ультра-, флеш- (гіпермáркет, макро-еконóміка, мікрохвúлі, мультимільйонéр, супермáр-кет, топмéнеджер, топмодéль, ультрамóдний
тощо);

– слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб-,
обер-, штабс-, унтер- (антивíрус, контрудáр, віцепрем’є́р, експрези-дéнт
тощо).

Окремо пишемо:

– числівник «пів» зі значенням «половина» з наступним іменником: пів áркуша, пів годúни, пів відрá, пів мíста, пів огіркá, пів óстрова, пів я́блука, пів я́щика, пів я́ми, пів Єврóпи, пів Кúєва, пів Украї́ни.

Якщо ж «пів» з іменником становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: півáркуш, пíвдень, півзáхист, півкóло, півкýля, півмі́сяць, півóберт, півовáл, півострів.

Російські прізвища

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються так: закінчення -ой передаємо через -ий: Донськúй, Крутúй, Боси́й, Трубецькúй, але Толстóй.

Зміни в окремих словах

Священник (як письменник) замість колишнього «священик», що був винятком.

З великої букви пишемо перше слово назв церков: Украї́нська правосла́вна церква, Украї́нська гре́ко-католи́цька це́рква, Українська лютера́нська це́рква, Ри́мсько-католи́цька це́рква тощо.

В офіційних складених назвах органів влади, установ і організацій, товариств і об’єднань з великої букви пишемо перше слово (і всі власні назви), що входить до складу назви: Міністе́рство осві́ти і нау́ки Украї́ни, Ра́да націона́льної безпе́ки та оборо́ни Украї́ни, Організа́ція економі́чного співробі́тництва і ро́звитку, Міжнаро́дний валю́тний фонд.

У назвах найвищих органів влади і державних установ України Верхо́вна Ра́да Украї́ни, Кабіне́т Міні́стрів Украї́ни, Конституці́йний Суд Украї́ни, Верхо́вний Суд Украї́ни з великої букви пишемо всі слова.

Назви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (тві́тер, ґуґл).

Назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках (мережа «Фейсбу́к», енциклопе́дія «Вікіпе́дія»).

Варіанти

Допускається правописна варіантність.

У прізвищах та іменах людей допускається передавання звука [g] двома способами:

• шляхом адаптації до української мови – буквою г (Вергі́лій, Ге́гель, Гео́рг, Ге́те, Гулліве́р).

• шляхом імітації іншомовного [g] — буквою ґ (Верґі́лій, Ге́ґель, Ґео́рґ, Ґе́те, Ґулліве́р і т. ін.).

У словах, що походять з давньогрецької й латинської мов, буквосполучення au звичайно передається через ав: автенти́чний, автобіогра́фія, автомобі́ль, а́втор, авторите́т, автохто́н, ла́вра, Авро́ра, Маврита́нія, Павло́.

У запозиченнях із давньогрецької мови допускаються орфографічні варіанти: аудіє́нція і авдіє́нція, аудито́рія і авдито́рія, лауреа́т і лавреа́т, па́уза і па́вза, фа́уна і фа́вна.

Буквосполучення th у словах грецького походження передаємо звичайно буквою т: антоло́гія, антрополо́гія, апте́ка, а́стма, бібліоте́ка, католи́цький, теа́тр, тео́рія, ортодо́кс, ортопе́дія, Амальте́я, Промете́й, Те́кля, Таї́сія, Теодо́р.

У словах, узвичаєних в українській мові з ф, допускається варіантність на зразок: ана́фема і ана́тема, ефі́р і ете́р, ка́федра і кате́дра, логари́фм і логари́тм, міф, міфоло́гія і міт, мітоло́гія, Агата́нгел і Агафа́нгел, Афі́ни і Ате́ни, Борисфе́н і Бористе́н, Ма́рфа і Ма́рта.

На початку слова звичайно пишемо і. Деякі слова мають варіанти з голосним и: і́рій і и́рій, і́род і и́род.

И пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова «и́кати» (‘вимовляти и замість і’) та похідного від нього іменника и́кання.

И на початку слова вживаємо в деяких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов, відповідно до їх вимови в цих мовах: Ич-оба́, Кім Чен Ин.

І любові, і любови

Іменники на -ть після приголосного, а також слова кров, любо́в, о́сінь, сіль, Русь, Білору́сь у родовому відмінку однини можуть набувати як варіант закінчення -и: гі́дности, незале́жности, ра́дости, сме́рти, че́сти, хоро́брости; кро́ви, любо́ви, о́сени, со́ли, Ру́си́, Білору́си.

Фемінітиви – слова на позначення жінок

За допомогою суфіксів -к-, -иц-(я), -ин-(я), -ес- та ін. від іменників чоловічого роду утворюємо іменники на означення осіб жіночої статі.

Найуживанішим є суфікс -к-: а́вторка, диза́йнерка, дире́кторка, реда́кторка, співа́чка, студе́нтка, фігури́стка та ін.

Суфікс -иц-(я) приєднуємо насамперед до основ на -ник: верста́льниця, набі́рниця, пора́дниця та -ень: учени́ця.

Суфікс -ин-(я) сполучаємо з основами на -ень: кравчи́ня, плавчи́ня, продавчи́ня, на приголосний: майстри́ня, філологи́ня; бойки́ня, лемки́ня.

Суфікс -ес- рідковживаний: дияконе́са, патроне́са, поетеса


Світлана Ковтюх: Новий правопис варто було вводити ще у 93-му році 

Кандидат філологічних наук, професор, завідувач кафедри української мови Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Світлана Ковтюх брала активну участь у громадському обговоренні нової редакції правопису, підписала лист-звернення до МОНу разом із колегами з кафедр української філології інших університетів та особисто запропонувала близько 60 правок.

Вона переконана, що вводити не чергову редакцію, а новий український правопис варто було ще у 1993 році.

За її словами, перший повний український правопис з’явився у 1928 році. За п’ять років побачила світ перша його редакція. У 1945 році вийшла друга редакція, у 1960 – третя і в 1993 році – чинна донедавна четверта редакція. «Але по суті в 1933 році просто перекреслили наш український правопис, і розпочалась кампанія зближення української мови з російською. У першій редакції було зроблено 126 правок порівняно з оригіналом», – пояснює Світлана Ковтюх.

«Серед іншого я пропонувала іменувати цей правописний кодекс не черговою редакцією, а назвати новим українським правописом, щоб відмежувати його від радянський версій. Для цього за основу потрібно взяти проєкт найновішої редакції українського правопису 1999 року (Наукова думка, м. Київ, головний натхненник – професор Василь Німчук). Це видання обговорили і схвалили фахівці. Його мали ратифікувати ще у 2002 році, але не зробили цього. На мою думку, до проєкту 1999 року варто було додати деякі слушні моменти з проєкту 2018 року і на цій базі приймати новий український правопис», – зазначає Світлана Леонідівна.

Щодо загальної характеристики нової редакції українського правопису, то філологиня стверджує, що в ньому, щоб догодити прихильникам різних поглядів, автори подали багато невиправданих варіантів, які тільки утруднять вивчення української мови. «Навіть з точки зору психології людям потрібні чіткі параметри існування. Ввели подвійні норми у написанні запозичених слів з давньогрецької мови. Наприклад, аудієнція і авдієнція. У нас же є правила милозвучності, відповідно до яких, якщо в українській мові обирати між нагромадженням приголосних і голосних, то українська мова обере нагромадження приголосних. Як на мене, тут мало би бути однозначне написання саме з нагромадженням приголосних. Зайва варіантність – вона теж шкодить. Варіантність притаманна українській мові, але не варто накидати невиправдану і штучну варіантність. Вона можлива лише в тому випадку, якщо спрямована на фіксування питомих рис української мови, але й тоді в українському правописі має бути зведена до мінімуму», – розповідає Світлана Ковтюх.

Із позитивних моментів наша співрозмовниця відзначає норми написання «пів» з іншими словами та написання перших частин складних слів. Із позитивом науковець сприймає й наведення як прикладів нових слів у багатьох частинах правопису.

 

Ольга Крижанівська: На жаль, правопис слів іншомовного походження залишився майже поза увагою

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри української мови ЦДПУ ім. Володимира Винниченка Ольга Крижанівська теж очікувала побачити новий правопис. «Загалом можна говорити навіть не про нову редакцію, а про невеликі правки до правопису. Коли йдеться про новий правопис, то змінюються певні засади правописної системи і він, в більшій чи меншій мірі, змінює багато правописних норм, які на сьогодні не задовольняють фахівців-мовників чи простих користувачів мови. Якщо говорити про цю редакцію, ми маємо насправді зміну у трьох правилах написання українських слів і буквально пару правил написання запозичених слів», – зазначає Ольга Іванівна.

«У новій редакції правопису для мене не як філолога, а як людини, яка послуговується українською мовою, є кілька великих плюсів. Перший, це передача українською мовою слів українських за походженням, але з іноземними префіксами. На зразок, міні-, макро-, екс-. До цієї редакції одні з них писалися через дефіс, інші разом. Це було абсолютно невмотивовано. Другий момент. У нас до смішного доходило написання слова «пів», яке називали то префіксом, то префіксоїдом, бо було три правила, які регулювали його написання (через дефіс, через апостроф та разом). Ця редакція поновила слово «пів» як окреме, як числівник, що означає половину, і воно пишеться окремо. І лише там, де воно позначає єдине поняття, пишеться разом. Непогано для мене як фахівця, що цим правописом окреслили функціонування фемінітивів. Правда, я ще ніде не прочитала стилістичної диференціації вживання цих слів. Не думаю, що в документах буде писатися звання професорка, але, зрештою, вживання фемінітивів стало нормою в усному мовленні.

Прикро вражена, що правопис слів іншомовного походження, який вимагає термінового втручання правописної комісії, залишився майже поза увагою укладачів. Крім того, що у власних назвах і прізвищах спростили написання однієї літери «к» замість двох. Фокус укладачів був переведений на подвійну вимову. Загалом правопис не повинен вітати подвійних правильних форм, але пішли таким шляхом, і для мене це розхитування норм», – розповідає Ольга Крижанівська.

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА