Мертві бджоли не гудуть…

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Щороку пізньої весни у багатьох пасічників погіршується настрій і додається клопотів. Бурхливе цвітіння ріпаку (а пізніше – гречки та соняха) приносить фермерам втіху, а пасічникам – розпач. Причина не в квітуванні рослин, звісно, а в хімії, якою їх поливають для захисту від шкідників.

 

І байдуже деяким хліборобам, що завдяки запиленню бджолами врожайність культур підвищується в середньому на 30%. І байдуже їм, що наражаються на гнів бджолярів.

Інформація про масові отруєння бджіл в обласних ЗМІ шириться вже котрий тиждень. «Нова» вирішила зануритися в проблему трішки глибше, ніж новинарі.     

 

Пасічнику із Помічної Добровеличківського району Олегу Горбачову пощастило: на сусідніх із його вуликами полях, що перебувають сьогодні біля села Кирилівки, працюють люди адекватні. 

– Зараз бджоли труяться від хімікатів, якими обробляють ріпак. Причому, за моїми спостереженнями, – здебільшого забороненими препаратами. Вони у рази дешевші від нормальних і дуже дієві, убивають кузьку, яка може знищити весь врожай. І коли кроплять цією гидотою, вся ця комашня розлітається навкруги. Це жах! Торік у нас таке було.

За деякими даними, навіть якщо цим забороненими препаратами користуватися, обробляючи ними ввечері, то наступного дня із бджолами нічого поганого не станеться. Із сертифікованими ж хімікатами геть немає проблем, адже діють вони упродовж трьох годин. Принаймні так кажуть.

Нас попередили, що будуть труїти ріпак. Обробляли ввечері, коли бджоли вже не літають, – порядні люди виявилися, по-людськи вчинили. Та й препарат, вочевидь, якісний застосовували, тому що господарство потужне, не бідне. Недавно біля Новопавлівки посипалися бджоли, я чув. А там, де такі села, як Глиняне, Миколаївка, Перчунове, з року в рік триває війна. Люди збори проводять, бунтують. Все марно. Суд виграти неможливо, кажуть, бо спробуй доведи, що бджоли пропали саме від отруєння.

У нас іноді доходить до погроз спалити фермерський врожай! Років зо два тому після мору бджіл у Петрівці влада зібрала пасічників і попередила, що проти тих, хто почне шкодити фермерам, будуть порушувати кримінальні справи. А причиною заходу стало те, що аграрії почали скаржитися на погрози. Мовляв, пасічники обіцяли спалити врожай у помсту за загиблих бджіл. Он як: коли посипалися пасіки – то нікого не збирали, а коли зачепило фермерів – то влада реагує.

Згадаймо ж і простих людей, які свої сади труять під час цвітіння, і якими хімікатами – Бог його знає.

На отруйників, м’яко кажучи, я дуже злий. Ті, хто це робить, – свині, а не люди. Бо ж не так важко повідомити в сільську раду, що в такі-то дні будуть обробляти поля хімікатами. На один день можна закрити бджіл. Варто трішечки напружитися – і в людей бджоли не загинуть. Але більшість аграріїв цим не переймаються. На жаль. 

 

Коли наш кореспондент звернувся по коментар до кропивницького пасічника Олега Чабана, він у той самий час стояв на пасіці і безпорадно дивився на загиблих бджіл, що лежали під льотками. Звісно, що йому було не до коментарів, бо, як він пізніше пояснив, «на язику крутилось багато слів, що не використовують у шляхетному товаристві».

– Маю пояснити, щоб було зрозуміло читачеві, свою позицію, – сказав він кореспонденту «НГ» кілька днів потому. – Мені не подобається, коли трагедію отруєння бджіл переносять у економічну площину. Бо це не тільки про гроші. Мені не подобається, коли трагедію отруєння бджіл переносять у площину відсутності комунікації з фермерами чи агрохолдингами. Бо це не тільки бджоли. Мені не подобається, коли трагедію потрави бджіл переносять у політичну площину. Бо це не про петиції чи перфоманси перед будівлями органів державної влади. Мені не подобається, коли трагедію отруєння бджіл переносять у юридичну площину. Бо це не про закони. Бджоляр, що створює пасіку з нуля, – це не підприємець, який опікується прибутком; не громадський діяч, який завжди на поверхні суспільства та демонструє свою відданість справі; не юрист, що має створювати формули поведінки з отруєними речовинами; не політик, бо воно йому так далеко, як до Місяця чи Сонця. Бджоляр – це митець, поет, що робить життя людей яскравим та солодким. Це Батько змін у всесвіті природи! Великий український бджоляр, товариш Тараса Шевченка Петро Прокопович (першим у світі винайшов рамковий вулик, а пасічництво перестало носити ройобійний (бортницький) характер), кожній бджолиній родині давав ім’я. Не номер, а саме ім’я!

Тільки на десятому році пасічникування, я зрозумів, чому. Він відчував себе батьком кожної бджолиної родини. Кожну він не створював, а народжував. Живучи в таких психологічних умовах, пасічнику-митцю важко бути громадським діячем чи юристом. Проте дуже легко бути потрібним. Потрібним людям! Чого бракує людині, щоб не прискати отрутою на квітучу вишню чи яблуньку у власному садочку, бо якась оленка волохата жере майбутній врожай? Що потрібно фермеру, щоб відійти від парадигми «Кожному жуку – я вклонятись не буду»? Що потрібно людині для життя у суспільстві в гармонії з природою? Драконівський закон? Знаю лише, що законодавство України не є моральним, бо покладає на пасічника функції слідчого з пошуку винуватця потрави та збереження доказів. І це не смішно, бо випадок, коли пасічника за рішенням суду за потраву бджіл зробили винним у наклепі на фермера зі стягненням 9000 грн, у минулому році вже був. Закони свідчать про хворе суспільство. Висновок – люди мають право труїти не тільки свійських бджіл, а заразом і тих, хто живе на волі, – комах, птицю чи дрібну худобу. А головне – самих себе. Саме так, бо кожне отруєння бджіл – це сигнал, що в цей самий час відбирають здоров’я у однієї чи кількох людей. Ніхто не сховається – ми живемо у спільному світі.

Що стосується нашої родинної пасіки – втрати на сьогодні не критичні. Остаточний висновок можна буде робити за два-три тижні.--

Фермер-одноосібник Микола Петренко з Олександрійського району не розуміє байдужих до проблем пасічників колег, але пояснює, що у таких ситуаціях винні не завжди аграрії.

– Наприклад, даємо повідомлення про обробку своїх полів інсектицидами у районну газету. А скільки людей і тих самих бджолярів її передплачують? Скільки прочитає? Га? По-друге, як мені попередити їх, коли вони практично ніде не зареєстровані? Звідки я знаю, де стоять пасіки? Їздити попід селами і кричати? Ну гаразд, повідомив я в сільраду, попросив, щоб попередили пасічників. Голова, напевно, знає своїх місцевих пасічників, де вони ставлять вулики. А тих, хто привозить з інших громад, як їх вирахувати? Голові що, їздити полями і шукати пасіки? Тобто, якщо ми говоримо про офіційне попередження, то хто ж тебе попередить, якщо ти не в реєстрі. Крім того, маємо ще один момент. Бджоли літають на десять кілометрів. Ти зареєстрував свою пасіку в одній громаді чи районі, а вони літають в інші. Як тут бути? Одне слово – має бути якась дієва система.    

І ще. Ми всі – люди. І різні. Деякі аграрії кажуть: ми платимо податки, даємо селянам роботу, а що дають пасічники? Податків не платять, а гроші заробляють. Тому-то й деяким фермерам, вибачте, проблеми бджолярів до спини. 

Агроном зі стажем Андрій Сокуренко із Кропивницького зауважує на економічному факторі цієї проблеми.  

– Наука постійно розвивається. Тож засоби захисту рослин, безпечні для бджіл, існують, – зазначає фахівець. – Але проблема в тому, що вони дорожчі. Багато аграріїв намагаються здешевити виробництво і користуються якомога дешевшими препаратами з Китаю, які дуже токсичні. Разом з тим навіть оригінальні препарати є дуже токсичні. Наприклад, фосфорорганічні інсектициди, але вони недорогі і дуже ефективні – знищують все живе. Сморід під час внесення такий від них, що аж зле стає.

Тому тут, мабуть, питання не скільки в «лівих» препаратах, як в ігноруванні фермерами цього питання в принципі, адже головне в їхньому виробництві – здешевлення технології та максималізація прибутків. Але, я вважаю, не можна однобоко накидувати звинувачень виробникам, бо вони вимушені виживати в умовах жорсткого клімату і економіки, без дотацій та підтримки держави – на відміну від західноєвропейських колег. Тому змушені економити і мінімізувати витрати. Отож усе дуже просто і дуже складно водночас.

Для тих пасічників, які все-таки наважаться боротися за відшкодування за отруєних комах, «Нова» публікує інструкцію їхніх дій у такій ситуації

Якщо пасічник хоче відшкодувати заподіяні йому збитки, то він повинен діяти швидко й оперативно, йдеться в повідомленні головного управління Держпродспоживслужби в Кіровоградській області. Адже через 3-4 дні слідів отрутохімікатів у відібраному матеріалі вже можна не знайти.

Тому слід:

1. Терміново звернутись до органів місцевої влади чи місцевого самоврядування (голови РДА, сільського, селищного чи міського голови) офіційно з письмовою заявою про отруєння з проханням про створення комісії. Після створення комісія оглядає пасіки, виявляє причини загибелі бджіл, ймовірних підо-зрюваних винних у цьому осіб, оцінює розміри збитків. До її складу залучають депутатів місцевої ради, представників  Держпродспоживслужби, екологічної інспекції, товариства бджолярів. Вони можуть бути залучені в якості свідків у суді. В акті комісія зазначає де, коли, в який час, за якої температури, яким агрохімікатом оброблялась культура, фазу розвитку рослин, характер загибелі бджіл (поодиноке чи масове), ступінь ураження у відсотках і силу сімей після отруєння. Бажано, щоб при обстеженні був присутній фермер чи його представник. Слід з’ясувати, чи були попереджені пасічники відносно вимог Закону України «Про бджільництво» не пізніше ніж за 3 дні.

2. Комісійно відбирати проби. Методичні рекомендації щодо правильності відбору надають фахівці ветеринарної медицини Держпродспоживслужби. Обов’язковою умовою має бути акт відбору та відбір контрольних зразків. Для дослідження в акредитованій лабораторії відбирають проби бджіл (400 – 500 мертвих, можна частково живих), 200 г свіжозібраного меду або незапечатаний мед у стільниках, пергу в стільниках. Проби відбирають від 10% сімей з характерними ознаками отруєння, а також 100 – 200 г зеленої маси з ділянки, відвідуваної бджолами, проби землі. Головне управління Держпродспоживслужби в області рекомендує направляти зазначені зразки разом з супровідною, актом відбору до Державного науково-дослідного інституту лабораторної діагностики та ветеринарно-санітарної експертизи (м. Київ, вул. Донецька, 30, тел.: (044) 243 37 54 та 243 37 55), Української лабораторії якості і безпеки продукції агропромислового комплексу при НУБіП України (Київська обл., Києво-Святошинський район, смт Чабани, вул. Машинобудівників, 7, тел.: (044) 526- 45-02 та 527-89-43). Термін доставки проб не повинен перевищувати 1 – 2 доби. При цьому слід вказувати у супровідних документах діючу речовину. Акт комісії та експертний висновок – це основні документи для розгляду в суді.

Якщо ж висновком експертизи буде доведено причинний зв'язок між обробкою поля та загибеллю бджіл, слід вживати таких заходів:

1. Маючи акти і дані лабораторних досліджень, що підтверджують факт отруєння, визначають отруту, слід письмово звернутися до відповідача про добровільне відшкодування збитків.

2. Якщо відповідач не погоджується на добровільне відшкодування збитків, передати справу до суду. Для цього необхідно:

  • Подати позовну заяву до суду, до якої слід додати копії:
  • Розпорядження сільського чи міського голови про створення комісії;
  • Акти комісії;
  • Результати лабораторного дослідження;
  • Довідку з сільської (міської) ради (можна товариства пасічників) про те, скільки бджолиних сімей ви маєте на своїй пасіці;
  • Довідку про вартість бджолосімей на день отруєння (видається товариством пасічників);
  • Список свідків та експертів.

Оскільки колективних заяв суд не приймає, позов до суду треба подати кожному пасічнику індивідуально.

3. Тільки за рішенням суду можна притягнути того чи іншого фермера до відповідальності та відшкодувати заподіяні ним збитки.

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА