То де ж та межа і як її не перетнути?

Автор: Нова Газета

Слова – найефективніша смертельна зброя, що її людина має у своєму арсеналі. Але вони можуть також бути потужними знаряддями життя. Можливо – єдиними знаряддями.(Поль Русесабаджина, «Пересічна людина»)

 

 

Нещодавно у Кропивницькому відбувся дводенний  тренінг під назвою «Поляризувати не можна запобігти! Сучасні виклики професії журналіста – як не перетнути межу?» для редакторів і журналістів Кіровоградської області. Питання, які піднімалися на заході, досить актуальні не лише для вітчизняних ЗМІ, а й всієї журналістської спільноти. Не дарма розпочав роботу заходу в.о. головного редактора Raadio 4 (Естонія) Артур Аукон. Він торкнувся теми проблеми сучасних ЗМІ, ролі фейків на прикладі Естонії.

Саме він визначив основні критерії , якими мають послуговуватися журналісти при написанні своїх матеріалів. Це поділ жанрів, достовірні джерела, перевірена інформація, розмаїття думок і точок зору, виваженість оцінок, спокійний тон публікацій, аналітика.

Варто зазначити, журналісти мали змогу не лише прослухати теоретичні виклади досвідчених спікерів, а й приміряти на себе ролі представників різних етнічних груп, стати медійником уявних ЗМІ  на практичних завданнях тренінгу. Наприклад, соціальний психолог-конфліктолог Ірина Ейгельсон занурила журналістів у проблему поляризації суспільства  шляхом дезінформації та маніпуляції в засобах масової комунікації, розповіла про стандарти журналістики для формування стійкості суспільства. Психологиня дала можливість учасникам тренінгу обрати собі дилеми і захистити кожну з них. Недивно, що журналісти зупинились на обговоренні таких протиставлень, як “Журналісти мають дбати про підтримку позитивного образу наших військовиx” – ”Журналіст повинен повідомляти факти навіть якщо вони псують імідж військових” та “Не можна працювати в ЗМІ, які підозрюють у фінансуванні з боку антиукраїнських сил” – ”Яка різниця звідки йдуть гроші, якщо мені дають можливість якісно і вільно виконувати журналістську роботу”. Цікаві роздуми, емоційні переконання, докази правоти не залишили нікого байдужим.

Про мову ворожнечі, розпалювання громадянського конфлікту, відповідальність журналістів розповів правозахисник Максим Буткевич. Він на прикладі маленької африканської країни довів, як позиція ЗМІ впливає на розгортання подій. Отже, 7 квітня 1994 року розпочалася одна з найтемніших сторінок історії Руанди. У цей день збройні угруповання руандійських хуту почали масово винищувати інше корінне населення країни - представників етнічної меншини тутсі. Приводом став збитий літак президента Руанди Жювеналя Габіарімана, лідера екстремістського руху хуту.


Тоді хуту «прибрали» залишки політичної верхівки, серед яких було чимало представників тутсі, і взялися за цивільне населення. За сто днів геноциду загинули за різними оцінками від 800 тисяч до мільйона чоловік - 20% всього населення країни.  Саме в цей час розпочинає роботу «Радіо тисячі пагорбів», видання «Кангура» друкує 10 заповідей хуту», серед яких:

«Руанда належить тим, хто справді захищає її. А ви, таргани (так називали тутсі) – не справжні руандійці.

Візьмемося усі до зброї, аби перемогти тарганів - наші військові, молодь, дорослі, чоловіки й жінки…

Щоби ви зрозуміли, таргани, що у вас немає виходу.

Якщо ми винищимо усіх тарганів, нас ніхто не засудить».

Людей вбивали просто на вулиці, не було пощади ні дітям, ні жінкам, ні старим. «Радіо тисячі пагорбів» закликало до різанини, без суду і слідства, Тепер це - хрестоматійний приклад того, як в інформаційному вакуумі медіа здатні розпалювати міжетнічну ворожнечу і відкрито спонукати до насильства.

Радіо, яке контролювалося хуту і поширювало їх риторику, щодо тутсі використовувало принизливі призовні метафори на кшталт «тисніть тарганів» і «валіть високі дерева». Були і більш прямі заклики в радіоефірі: «Ви пропустили ще деяких ворогів. Ви повинні повернутися туди і знайти їх. Могили ще не повні! ». Саме радіо провокувало і живило божевілля всередині країни в дні геноциду. Є дослідження, які вказують: там, де через  складної гірській місцевості відсутнє покриття цієї радіостанції, інтенсивність геноциду була істотно нижча.

Міжнародний кримінальний трибунал з Руанди засудив двох співзасновників «Радіо тисячі пагорбів» та директора/редактора газети «Канґура» за участь у геноциді, підбурювання до геноциду та злочини проти людства. Це  перший вирок співробітникам ЗМІ на міжнародному рівні за такі злочини після 1946 року.

 

Цей приклад наочно показує, що журналісти мають пам’ятати, що саме на них лежить відповідальність за поширення інформації, особливо це важливий за часів соціальних змін та криз, як-от війна чи епідемія. Медіа мають бути флагманом якісної та конструктивної інформації.

Захід відбувся у рамках спільного проекту Українського кризового медіа-центру та Естонського центру східного партнерства «Побудова демократичної стійкості в Україні шляхом зміцнення місцевих та регіональних ЗМІ», який фінансує Фонд Emerging Donors Challenge (USAID) та Міністерство закордонних справ Естонії за рахунок коштів з розвитку співпраці.

Олена Цюцюра

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА