КОРОНОВАНІ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Головним словом 2020-го, безумовно, стане слово «коронавірус» – серйозне нагадування про безпомічність людства, виклик для науковців, випробовування для країн, політичних лідерів, медичних систем та окремих сімей. За офіційними даними, станом на 26 листопада на Кіровоградщині на коронавірус захворіло 4557 осіб – ця цифра відображає тих, хто отримав позитивний тест на COVID-19, проте якщо додати до цієї цифри кількість хворих на пневмонію, то вона може бути набагато більшою.

 

«Нова газета» започатковує серію матеріалів під назвою «Короновані» – це розповіді людей, які побороли коронавірус. Сподіваємося, їхній досвід допоможе уникнути подібної «коронації» або ж побороти хворобу з найменшими для здоров’я наслідками.

Олена Бринза, власкор телеканалу «Інтер» в Кіровоградській області: «Я нехтувала носінням маски і була впевнена у своєму імунітетові»

– Відразу скажу: мої два тести на коронавірус були негативними, хоча усі симптоми вказували на COVID. За тиждень до того, як я відчула зміни в організмі, в мене був насичений робочий день: ми знімали наслідки торнадо в Кропивницькому, зйомки відбувалися на вулиці і всередині будинку. Під час інтерв’ю жінка, у хаті якої ми знімали, розповіла, що у день стихії її чоловіка забрала «швидка» з двосторонньою вірусною пневмонією. У той момент я була без маски, ну як, маска висіла  на руці. Я думала, що все минеться, адже вважала себе досить здоровою із міцним імунітетом. Рівно на шостий день я проснулася з болем у спині, подумала, що десь потягнула. Наступного дня ввечері з’явилася температура 37,6, у спині так було боляче, ніби перейми, які не минають. Пила німисил, на 3-4 день я не могла спати від болю. Температура постійно стрибала то вгору, то вниз. Відчуття неймовірної слабкості не минало, просто піднятися з ліжка і одягтися для мене було дуже важко. Не було нежитю, не боліло горло, але в роті тривало відчуття скловати, а на смак усе віддавало металом і сіллю. Такий стан тривав близько тижня, потім минулося, проте з’явилося жорстке дихання і хрипи в легенях. На КТ показало невелике запалення. За порадою свого сімейного лікаря я почала пити антибіотики, адже відчувала, що самопочуття гіршає. Думаю, саме це мене врятувало. Фактично на місяць я втратила працездатність. Через місяць я планую зробити тест на антитіла. На лікування витратила близько 3 тисяч гривень (офіційно не мала діагнозу «коронавірус», безкоштовно проходила УЗІ на базі поліклініки). Жодна хвороба, якою я хворіла до цього (грип, пневмонія), не вибивала так, не позбавляла мене працездатності, як коронавірус. Відчуття такі, наче хтось висмоктав усі твої сили!

Я досі на лікарняному, проте сподіваюся, що днями мене випишуть.

Тепер я хочу сказати усім читачам «НГ», що найдешевший спосіб не витратитися на ліки, не отримати ускладнення (я вважаю, що відбулася легко), це маска і дистанція. Я нею знехтувала і отримала негативні наслідки. Носити маску, мити руки, припинити обійматися…

А ще дуже хочу подякувати медикам, які сьогодні, як і українські військові, працюють на передовій. Вони отримали не подвійне, а потрійне навантаження денної норми, навіть порівняно з сезоном ГРВІ. Вони працюють понад людські можливості. У процесі лікування я була свідком і сварок, і обурень пацієнтів, але треба розуміти, що всім погано і всім важко. Я бачила лікарів, які в кінці робочого дня ледь можуть повертати язиком і відповідати на дзвінки. Людям варто зрозуміти, що лікарі приймають бій найбільше, а ще, що держава хоче вийти з цієї ситуації, змушуючи працювати людей на межі… Насамкінець схочу подякувати своїй сімейній лікарці Олені Бойко.  Вона і її колеги герої, супергерої. За них треба молитися. Їм велике дякую.

Сергій Ткаченко, проєктний менеджер Агенції сталого розвитку «Хмарочос»:  «Це найважча хвороба, якою я коли-небудь хворів».

– Я хворів у квітні, на самому початку епідемії, коли це було екзотикою. Тоді був жорсткий карантин і наша родина сумлінно дотримувалася усіх карантинних обмежень: тільки я виходив у продуктовий магазин, все в домі обробляли антисептиками. Але так трапилося, що, прибираючи у дворі, я застудився і у мене сталося запалення лицьового нерва, а це такий діагноз, який має дуже виражений больовий синдром. І власне саме це мене змусило вийти з дому і звернутися в лікарню. За п’ять днів я вилікувався, але там, скоріше за все, і заразився коронавірусом, адже більше ніде не бував, крім цього медичного закладу.

На той момент схема поведінки у разі інфікування коронавірусом тільки апробовувалася, тому коли вдома відчув себе погано, я продовжував ізоляцію. Коли температура трималася цілий тиждень і нічим не збивалася, запідозрили коронавірус. У мене не зникали ні смак, ні нюх, я думав, що не долікував попередню хворобу. Далі, коли ставало гірше, я звернувся на «гарячу лінію» ОДА, повідомив свою історію, нас внесли в список на проведення ПРЛ-досліджень вдома, і буквально через два дні до нас приїхали медпрацівники і взяли тест у мене і в дружини. І через три дні повідомили результати: у дружини негативний тест, а в мене позитивний (хоча в дружини був головний біль і температура). Після отримання результату я вночі відчув задишку. «Гаряча лінія» порекомендувала пройти КТ, ми викликали «швидку», КТ підтвердила двостороннє запалення, після чого мене одразу госпіталізували. Як стверджує лікар, це сталося дуже вчасно, якби я полежав кілька днів вдома, результати були б гірші. До сімейного лікаря я вже звернувся постфактум, на той момент у мене було відчуття, що сімейні лікарі самі не знають, що з цим робити.

Що стосується грошей. Коли мені порекомендували пройти КТ, то це було за свій рахунок, і відповідно ніхто мене не обмежував, де я маю це пройти. Коли мене госпіталізували, то весь пакет послуг мені надавали безкоштовно: крапельниці, догляд за кошти держави. Було кілька моментів, коли я купував ліки, але це було моє рішення. Загалом лікування обійшлося у близько 3 тисячі гривень, які я оплатив власним коштом. Загальна вартість лікування, яке забезпечив заклад, мені не відома.

Я, коли захворів, був досить здивований і навіть почувався неповноцінним, бо веду досить активний спосіб життя, бігав марафони, люблю туризм і походи в гори. Я думаю, що в мене був середній стан тяжкості, але це найскладніша хвороба, яку я переживав наразі у своєму житті, адже в перші дні хвороби, коли я був госпіталізований, важко було навіть перейти з одного кутка палати в інший. Дехто стверджує, що молоді не хворіють, я зі свого досвіду можу сказати, що хворіють. Думаю, що це дуже-дуже індивідуально.

Безумовно, можу тільки подякувати лікарям. Я задоволений ставленням і медичним обслуговуванням в обласній лікарні. Особливо медсестри, які дуже швидко і активно реагували на якісь зміни у стані здоров’я, не лише моєму, а моїх сусідів по палаті, забігаючи до нас до десяти разів на добу. Знімаю перед ними капелюха. Вдячний лікареві, яка мене вела – Наталії Леонідівні Жуковій, яка реагувала на всі зміни мого стану. На той момент, я думаю, інфекційне відділення було наполовину завантажене, проте відчувалося, що медики працюють в інтенсивному режимі. А зараз мені страшно уявити, як вони справляються.

Я поважаю думку кожної людини, кожен має право по-своєму ставитися до тієї небезпеки, яку становить коронавірусна інфекція. Мій досвід свідчить, що це абсолютно реальна загроза і небезпека. Легко заразитися, коли не носиш маску, не користуєшся антисептиками. Це прості рекомендації, які зможуть зменшити ймовірність захворювання. Я думаю, це серйозний і тривалий виклик для нас, і він одномоментно не подолається. Ми можемо подолати його солідарно, жертвуючи власним комфортом. Це проблема не когось конкретного, хто захворів, це глобальна проблема. Для тих, хто говорить, що всім потрібно перехворіти, на жаль, можливо, це так і буде. Дуже добре було б, щоб ми одночасно не хворіли, щоб лікарні могли прийняти всіх хворих. Тому мій посил простий: є прості правила, менше контактувати, носити правильно маску, за крайньої необхідності бувати в людних місцях. Це все треба перенести. З думкою про друзів, літніх батьків і своїх дітей.

 

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА