Олександр Чучаєв: Вислів «знайти місце під сонцем» у 2030-35 роках набуде найбільш практичного сенсу

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Молодий директор Благовіщенського навчально-виховного комплексу № 2, викладач історії  Олександр Чучаєв цього року знову став одним із кращих педагогів за версією проєкту Global Teacher Prize Ukraine – увійшов у топ-десятку. Знову, бо 2017 року він уже ставав одним із двадцяти кращих.

 

Завдяки чому це сталося, які інновації використовує у своїй навчальній практиці, як впливають технології на сучасних учнів – «Нова» дізнавалася у бесіді із ним на його робочому місці.

Люди, які гарно навчалися в університетах, часто обирають не педагогіку, а науку. І перше наше питання саме про це.

– Я не хотів бути вчителем взагалі. Мріяв стати військовим або спортсменом. Добре знав математику, дружив з економікою. З батьками планували, що вступлю на економічний. Хоча навіть до середини 11 класу я не знав, куди вступати. Все змінив один момент. У нашу школу в рамках профорієнтації приїхали представники нашого педагогічного, розрекламували його і запропонували за кілька тижнів скласти в них пробний тест. Учителька звернулася до мене, мовляв, може, ти спробуєш. Я ж у відповідь: «Хто-хто, але я точно вчителем не буду!». Як наврочив! (Усміхається). А потім мама все ж умовила просто поїхати і побачити, послухати... І коли ми зайшли у старий корпус (історична будівля, де й до сьогодні знаходиться історичний факультет – Ред.), у мене з’явилося відчуття: це – моє. Мамі одразу заявив – «Буду тут навчатися!» Ще не поспілкувавшись із викладачами, просто захопила атмосфера. А історію до цього не любив. Але почав зубрити...    

Олександр вступає на істфак, та все ж чіткого уявлення, що буде вчителювати чи займатися наукою, не мав. Проте доля свою справу зробила: майбутня дружина закінчила навчання у тому ж педуніверситеті, і її направили працювати в Благовіщенський район, тож за нею у ту саму школу поїхав і Сашко. Три роки відпрацювавши у Кам’яному Броді, рік – центрі творчості, він опиняється у школі, де ми із ним ведемо бесіду.   

Запитую, завдяки чому, на його думку, він вдруге став одним із кращих вчителів України.

– Global Teacher Prize – проєкт, котрий шукає вчителів-новаторів, змінотворців, як вони кажуть. У 2017 році я увійшов у двадцятку завдяки, напевно, креативу у роботі. Я розробив власну методику використання коміксів на уроках, ментальних мап, скрайбінгу, кейсів. Завдяки цьому маємо гарні результати в учнів. Про це свідчать їхні успіхи на міжнародних та всеукраїнських конкурсах, олімпіадах в тому числі.   

А цього року я увійшов до десятки, напевно, тому, що після 2017-го ми, учасники проєкту, об’єдналися у громадську організацію «НОВІ» (нові освітні виміри ідей), до якої ввійшли учителі-практики. Проводимо освітні фестивалі по всій Україні: до чотирьох заходів ми залучили 2500 педагогів і півтори тисячі учнів, проводили лекції для студентів. Гадаю, що саме завдяки цій широкій роботі по країні, плюс результати моїх вихованців, мене визнали одним із кращих. До того ж Global Teacher Prize зважає не лише на вчителя в межах класу, а й поза школою – громадську активність, його вплив на громаду.  Тож, вочевидь, не найменшу роль зіграв створений 2011 року наш спортивний клуб «Скіф» військово-спортивних багатоборств, в якому я працюю інструктором. Клуб виховав чимало призерів і переможців змагань різного рівня. Крім спорту, ми проводимо багато акцій, орієнтованих на здоровий спосіб життя, збереження довкілля. Два роки тому ми перші в області провели велоквест до Дня Державного прапора. Потім – екоакцію у форматі плогінгу – поєднання пробіжки із прибиранням території. Ми тоді призвели до певного сплеску аналогічних плогінгів у районі.  

– Розкажіть про коміксну методику.

– Її я розвиваю з 2012 року, і я один із перших, хто зайнявся нею в Україні. І поширювати став її не лише в своєму класі, але й поза закладом. Це –дослідження теми і водночас її візуалізація. Відбувається запам’ятовування інформації кількома способами: опрацювання, дослідження, узагальнення, зображення і презентація. Тобто це – кілька дій, під час яких дитина запам’ятовує. А ще я дуже люблю метафори. Мій стиль викладання – мікс суворості, гумору і метафор. Люблю все пояснювати на пальцях, на прикладах із життя. Навіть якщо йдеться про стародавній світ, я наводжу приклади із сьогодення, щоб дітям це було близьке. Наприклад: Tik-tok (додаток до мобільного телефону, що дозволяє знімати й поширювати відео) можна прив’язати до того, як у давньому Єгипті презентували свої знання й уміння. Зараз – через відео, тоді – малюнками на камінні. Тобто – також через візуалізацію. Так дітям і цікавіше, і легше запам’ятати. 

– Пригадую свої уроки історії у школі й інституті. Мав окремого зошита, куди вносив усі дати із пройденого, і зубрив їх. Як полегшити цей процес?

– Я не прихильник  того, щоб історію вчити по датах. Історія – це хронологічне й просторове розуміння. Школяр має уявляти, коли подія відбулася, співставляти й розуміти, що відбувалося в Україні, коли якась подія сталася у світі. Це не так складно зробити, використовуючи навіть прості творчі завдання. Коли дитина працює із тим же коміксом, вона вивчає ту тему, але ж необов’язково працювати з датами. Я можу взяти крейду і всю дошку замалюю схемами, щоб дитяча зорова пам'ять увібрала прості певні маркери. Щоб виникло логічне розуміння причин і наслідків подій. От зараз у 8-му класі вивчаємо період Хмельницького. Здебільшого говорять, що національно-визвольна війна під його проводом – це усвідомлення українцями своєї національної самобутності. А я говорю, що кожна подія – не стільки досягнення історичної особи, а можливо, навіть її помилка. Ми починаємо вивчати його висловлювання. І доходимо до того, що починається все із особистої цілі, що потім переростає у щось більш глобальне. Далі на прикладі. Питаю дітей. От ви хочете прибрати вулицю від сміття. Навіщо? Перш за все – зробити добре для себе. А потім ця особиста ціль переростає у більш масштабну – ви усвідомлюєте, що водночас зробили добре і для інших. Я намагаюся не використовувати слово «зацікавити». Я вважаю, що якщо вчитель сам любить те, що розповідає, коли горить предметом, коли подає так, що дитина відчуває його любов до теми, то й вона намагатиметься все зрозуміти й зацікавитися тематикою. 

Співрозмовник наводить масу прикладів із власного досвіду, що розкривають тонкі підходи до дитячої свідомості.

Олександр зізнається, що любить дітей-вільнодумців, які прагнуть нового. Тому й працює ще й у Малій академії наук. Вона дає можливість вільнодумцям свободу вибору, вивчати саме те, що їх цікавить.

Ми переглядаємо комікси і ментальні карти, виготовлені дітьми. Переходимо до теми нових викликів в освіті.

– Мусимо формувати навички у дітей, – каже пан Олександр. – Наука говорить: на 2025 рік п’ять необхідних для успішності топ-навичок очолять інноваційність і аналітичне мислення. Не додавання-віднімання, а саме ці здібності. Так, математика потрібна, але якщо дамо дітям згаданих навичок у звичайному навчальному процесі, то вони залишаться на все їхнє життя. Формувати знання – застарілий підхід. Мусимо плекати в дитині навички й компетентності – те, що вона використає у дорослому житті. Навички доводити свою позицію, спілкування і взаємодії, презентації тощо. Прочитання лекції не сформує у них навички ефективного спілкування. А коли трудяться у групі над коміксом, опрацьовуючи матеріал, запам’ятовують його і взаємодіють. Потім презентують – вчать подавати матеріал. Завжди наводжу приклад: Apple ніколи б не досягла успіху, якби Стів Джобс не умів презентувати її продукцію. Я не заперечую – база знань має бути, але сьогодення і майбутнє вимагають умінь застосувати їх у житті.     

– Ваш великий педколектив – люди різного віку. Чи готові вчителі старшого віку працювати інноваційно?

– Коли я прийшов сюди, мені було 24 роки. Багатьом я був як син, і, зрозуміло, до мене й ставилися відповідно. Та я прагнув змін. І поступовими кроками я дійшов до того, що колеги почали поважати і розуміти, що я їхній лідер. Крім того, я ніколи не пов’язую професіоналізм до віку. Хоча, зрозуміло, є психологічне вигорання. Я можу навести чимало прикладів, коли 60-річний педагог працює краще, ніж 22-річний. Якщо говорити про колег, з якими я працюю, яких знаю, то носіїв змін серед них чимало. Так, є різні підходи, але загалом всі прагнуть позитивних змін в освіті. І відсоток таких учителів доволі високий.  

– Різниця між нинішніми дітьми і, скажімо, вашим поколінням дуже відчутна?

– Я сьогодні відчуваю різницю між дітьми з різницею у віці два-три роки! І вона простежується майже у всьому: поведінка, сприйняття світу, ставлення до заборон і того, що їм потрібно. Певний кістячок залишається: невелике бажання працювати, схильність до експериментів, тяга до нового, не завжди корисного,  – це людська природа. Але низка нюансів зовсім відмінні. Сьогодні учні, наприклад, не сприймають інформацію, довшу за 5-6 хвилин, навіть на відео. Хоча років п’ять тому, коли я використовував фільми по 10-15 хвилин, то діти просили ще  – їм було цікаво. І це зрозуміла ситуація. Тренди нині керують усім, клікове мислення. Діти шукають лише те, що їм цікаве. І, напевно, це захисна реакція на той величезний масив інформації, що їх оточує, щоб не перевантажувати свідомість. А вчителі сьогодні мають бути тренд-сеттерами – тими, хто здатен прогнозувати майбутній розвиток подій. Від таки футурологічних здібностей педагога залежить, як розвиватиметься освіта далі.     

У зв’язку із цими тенденціями Олександр згадує про прогноз на 2030 рік, коли людина сама собі створюватиме професії.

– І однією із найбільш популярних називають сіті-фермерство. Мова про те, що у власних будинках людина вирощуватиме цілі плантації. Ось випускник однієї зі шкіл нашого району, Олексій Крижановський, відкрив бізнес: виготовляє керамічні форми і вирощує мікрогрін. Наразі ця продукція, я так розумію, дуже популярна у прихильників здорового харчування. Ця справа, вважаю, – паросток майбутнього самостворення професій. Оце – те, чого ми повинні навчити дитину в школі. Мені здається, що вислів «знайти місце під сонцем» у 2030-35 роках набуде найбільш практичного сенсу.    

Фото автора

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА