Хочу тут жити, легенду творити

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

У Кропивницькому відбувся фінал реаліті-шоу «Хочу тут жити», учасники якого змагалися за власне житло, а глядачі мали можливість розвіяти стереотипи про провінційність міста. Головна умова – добре знати історію Кропивницького і… бігати, адже змагання за квартиру мали форму історичного квесту. Про місію проєкту в інтерв’ю газеті «День» розповіла авторка ідеї, керівниця GOробці production studio Олена Горобець.

 

– Олено, насамперед поговорімо про вашу мотивацію. Як вдалося зібрати професійну команду, члени якої і самі хочуть тут жити?

– У кожного члена нашої команди своя історія. Наприклад, один із наших продюсерів Дмитро Максименко дев’ять років жив і працював у Шанхаї, а потім вирішив повернутися до Кропивницького. Тут йому подобається неквапливий настрій міста, атмосфера, історія. Виконавча продюсерка шоу, волонтерка і громадська діячка Катя Колтунова раніше жила в Києві, а перед Революцією Гідності відчула потребу приїхати ближче до родини, хоча сім’я має власне житло у столиці. А ще мені подобається історія про те, як до нас долучилася вже тепер колишня директорка з маркетингу великої мережі супермаркетів Алла Зленко. Ми спілкувалися з нею як із представником потенційного спонсора, але раптом виявилося, що вона планує їхати з Кропивницького, проте ще не знає, чим хоче займатися в столиці. Спонтанно ми запропонували їй долучитися до проєкту, і вона так само спонтанно погодилася зайнятися маркетингом нашого проєкту. Так само наш проєкт затримав у Кропивницькому нашого ведучого і релігійного продюсера Женю Жердія, який планував їхати підкорювати столицю, а потім настільки перейнявся проєктом і відтак його ідеологією, що написав на власній сторінці великий текст про те, чому він залишається.

Чому особисто я тут? Мені дуже важлива родина, я люблю Київ, люблю подорожувати до столиці, але по роботі і у якості відпочинку. Тут, у Кропивницькому, відчуваєш себе вдома. Рішення лишатися в цьому місті я сприймаю як челендж. У Києві пройти шлях від «понаїхавших», які чогось навчилися в себе вдома, і хочуть довести свою спроможність в умовах тісної конкуренції – це типовий сценарій. А спробувати конкурувати вдома, не зупинитися в розвитку, не опинитися в рамках умовностей… Справді, рівень «стелі» тут досить низький. Проте в нинішньому карантинному році ми побачили, що Київ не завжди може бути перевагою. Просто треба вчитися бути цікавим світу, залишаючись там, де ти є.

– Уперше в Кропивницькому вийшов новий продукт – реаліті-шоу. Як опанували мистецтво створення такого формату?

– Ідея справді досить амбіційна –  в одному форматі поєднати історію міста, його красу, культуру, поборотися з провінційністю. В той же час ми хотіли, щоб це була легка динамічна форма квесту, реаліті, що передбачає видовищність і тримає увагу глядача. Учасники вчилися стрибати з парашутом, керувати каяками, долучатися до роботи видавництва, пекти хліб, пакувати продукцію…  А ще однією умовою для півфіналістів було виконання 12 добрих справ – наприклад, залучити кропивничан до тестування на ВІЛ, допомогти у собачому притулку, організувати свято для онкохворих дітей…

Показати це в динаміці… це був шлях проб і помилок, проте досить швидко ми знайшли золоту середину. Головне – орієнтуватися на глядача.

– Наскільки вдалою сьогодні тобі видається тема – Кропивницький та його історія – для подібної програми, розрахованої у першу чергу на молодіжну аудиторію?

– Якісь спроби знімати ролики про історію міста, звісно, були до нас, проте жоден з подібних проєктів не набував вірусного поширення. У Кропивницького захоплива історія – тут жили і живуть неймовірні люди, тут надзвичайно розвинена культура волонтерства, громадської діяльності, але мало хто про це знає. У процесі роботи над шоу ми дуже багато відкрили самі для себе. Мені здавалося, що я й так знаю місто, адже історик за освітою. Але коли почали готуватися до квестів, глибше досліджувати історію будинків та вулиць, то багато відкрили нового… Місто було створене завдяки тим людям, які любили його до глибини власної кишені. Єлисаветградське земське реальне училище існувало на кошти громади міста – один з найкращих навчальних закладів у тодішній Російській імперії. Я дуже тішилася, коли претенденти на участь у шоу із великим завзяттям почали вивчати історію міста, брати екскурсії, консультуватися в краєзнавців, читати Винниченка і Маланюка (окремо пишаюся появою і поширенням мему «імператор залізних строф» – так називали Євгена Маланюка)… Ось і перша наша мета: загітувати 50 осіб вивчити історію міста. Ми її досягли!

– Розкажи більше про учасників – як їх відбирали?

– Ще навесні, коли я прописувала ідею проєкту, серед учасників бачили ветеранів, можливо, переселенців, людей, які закінчили університет і планують своє майбутнє. Обов’язковою умовою для участі була відсутність власного житла в Кропивницькому.

У принципі так і сталося, серед заявок були ветерани АТО, волонтери, переселенці, студенти. Це були різні люди з різними історіями: була пара, яка приїхала у Кропивницький із Запоріжжя, почавши життя з нової сторінки. Їх, до речі, дуже підтримувало рідне місто, завдяки смс-голосуванню вони увійшли  до вісімки учасників. Були люди старшого віку і навіть відомі громадські діячі. За умовою програми, до участі ми відібрали спочатку 25 пар, а до зйомок – вісім, їх відбирали за допомогою смс-голосування. У результаті 24 грудня ми всі дізналися імена фіналістів – ними стали Настя Коротка та Сергій Ільїн.

– Наскільки важко чи легко було знайти спонсорів, які б не лише повірили у вашу ідею, а й дали гроші на квартиру.

– Спонсори у нас різні, але всі – місцеві. Є такі, що профінансували зйомки, а є ті, хто надав подарунки – якісь крафтові вироби, наприклад, сири, морозиво чи навіть одяг (і це та перспектива, яку можна показати нашим учасникам, мовляв, дивіться, у Кропивницькому можливо створювати цікаві бізнеси).

Щодо головного призу – квартири, то нам хотілося надати максимального ажіотажу цій темі. Щоб ідея «хочу тут жити» була підкріплена конкретною винагородою. Так-от, коли ми сіли думати, де ж узяти квартиру, чомусь відразу виникла ідея з міським головою. Бо за його каденцію в місті був зведений будинок за кошти міського бюджету, і в ньому роздали квартири тим, кого місто хоче затримати. Ми так само хотіли затримати тих, хто хоче розвиватися в цьому місті. Коли зовсім випадково нам вдалося поділитися з ним цією ідеєю, ми почули від нього: «Буде вам квартира!», то відразу продовжити пошуки партнера-забудовника. І знайшли – це ЖК «Сузір’я». Переможці отримають смарт-квартиру у новобудові – не сертифікат на яму в котловані, а готову квартиру, де вже можна жити.  Усіх спонсорів ми залучали «на ідеології», жодних комерційних бонусів. Тема соціальної відповідальності бізнесу, розвиток громади, на якій ти заробляєш гроші, – це те, на чому ми будували свою співпрацю з партнерами.

– Олено, про другий сезон вже думали?

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА