«Гра у танчики» на межі життя і смерті: спогади кропивницького кіборга

Автор: Нова Газета

Воїн третього окремого полку спеціального призначення імені Святослава Хороброго «Бугор» потрапив у Донецький аеропорт у квітні 2014 року. Напередодні ротації він отримав наказ супроводити колону авто, що вирушала з Кропивницького у Дніпро. Відрядження планувалося недовгим, і «Бугор», за його спогадами, сам, незрозуміло чому, взяв із собою рюкзак з речами, необхідними для бойового виходу. Як виявилося, не дарма, адже з Дніпра його разом з автоколоною відправили у Донецький аеропорт. Там він і провів наступні пів року. Про це йдеться на сайті Сил спеціальних операцій Збройних Сил України.

 

«Це класна, весела історія». З таких слів починає розповідь про своє поранення, що завершило його ротацію в аеропорту «Донецьк». Далі – пряма мова.

«Основні сили 3 полку вийшли з аеропорту 1 жовтня. Головне, що з ними вийшов і медик, «стріляний», з величезним бойовим досвідом. Залишилися я і «Редут» (командир 3-го ОПСПп). На другому поверсі терміналу ми встановили приманку для ворога – опудало з гранатометом. І там грали в «каруселі». У нас було двоє правосеків, які заряджали нам РПГ-7, і ми з «Редутом» виходили по черзі на балкон та херячили по танках. Як казав «Редут», «грали у танчики».

І це, мабуть, було найстрашнішим у моєму житті. Не реактивна чи ствольна артилерія. А оце: вийти проти танку і бачити, як його башта повертається у твій бік. Тоді хотілося взяти чайну ложку і закопатися у бетон. Себе я заспокоював думкою про те, що я теж технарь, я теж керую бронетанковою технікою і знаю, що мені головне його налякати. Потрапить граната десь поруч із танком, мехвод смикнеться, автоматика не спрацює і поцілить мимо. Так воно і працювало. Тому що навпроти теж сидить людина, яка дивиться у тріплекс. Бам! Постріл! А в нього теж є срака, яка теж «грає». І тут вже у кого срака міцніше. Так ми і працювали.

І ось стоїть та приманка для ворожих танків, «Редут» – на чергуванні на другому поверсі, я відпочиваю у підвалі, а наші «сімки» (РПГ-7, – Ред.) лежали готові до застосування. Тут виходить на мене «Редут»: «Танки на злітці! Граймо у танчики!». Я лечу на другий поверх, в цей момент танчик ведеться на нашу приманку, і я опиняюся на лінії вогню. Снаряд розірвався метрах в семи від мене. Відчуття неначе у повільній зйомці. Прекрасно пам’ятаю, як вигиналася стіна поруч. І всередині відчуття досади. Як? Я? Я ж сильний, швидкий, здоровий, як же я так попав?

Аж ось уповільнена зйомка завершується, і я відлітаю до стіни. Сповз по стінці і думаю: треба провести діагностику. Так, шолом на місці, очі бачать – добре, перевірив язиком зуби, шия на місці. Опускаю очі і бачу дві ноги навиворіт, бачу свої кістки і дивлюся – кишки трохи лежать. Дірка у череві була 23 сантиметри. Навколо цегляний пил, бруд, пісок – така собі каша. Зрозумів, що у мене велика крововтрата і треба швидко викликати підмогу. А в цей час триває бій. У мене залишається пара хвилин, щоб викликати допомогу. Радійка у мене була прилаштована під ліву руку. Аж тут – опа! – а в мене палець на руці відрубаний. У мене була класна кевларова перчатка, і в ній окремо бовтався палець (за ці перчатки – окрема подяка моїй дружині). Тоді у мене ледь не сталася паніки. Як же я натисну тангенту і викличу допомогу? Розмовляв сам із собою: дебіл, б…, кинь автомат, в тебе ж є друга рука! Кидаю зброю і викликаю по рації: «Редут, я Бугор, поранений, на другому поверсі». А він не чує: «Бугор, повтори!» Я повторяю, розуміючи, що це останнє, що я можу зробити. Аж ось прилітає «Редут», хапає мене за шквари (нагадаю, що у мене рука пробита, відрубаний палець, дві ноги навиворіт, дірка у боці і пів дупи відірвано) і тягне мене по цеглі, а я в цей момент притримую свої кишки.

Притягли мене у підвал, поклали, прийшов фельдшер, у якого ще не було достатнього досвіду, і я бачу, як у нього трясуться руки (на той момент воїнів 3-го полку щойно змінили десантники – Ред.). Добре, що я не втрачав свідомості, розумію, що він розгублений, і починаю приводити його до тями: «Зберися, поки у мене шоковий стан! Бігом давай мені знеболювальне, крапельницю!». Дивлюся – він збадьорився, давай мене перемотувати. З мене зрізали форму, був повністю голий у бинтах, немов мумія.

Бій тривав, а евакуація поранених була можливою лише на «мотолизі» (тягач МТЛБ – Ред.). Тож викликали «мотолигу», виносять мене з підвалу, по «мотолизі» починають херячити, вона від’їжджає, а мене заносять назад у підвал. І так два рази. На третій я вже кажу: «Хлопці, лишіть мене зверху, «мотолига» під’їде, і я вас покличу». Вона приїхала знову, мене завантажили, їду. Аж чую «цок-цок» – кулі б’ють по броні.

Між Пісками і Аеропортом було місце, яке називали піт-стопом. Коли виїжджали чи заїжджали до аеропорту, то там зупинялися, щоб перезарядити магазин, перевірити, чи все нормально. Туди під’їжджає МТЛБ, мене вивантажують на дорогу і накривають ковдрочкою. «Мотолига» розвертається і їде назад у Аеропорт. А я лежу на дорозі й тримаю крапельницю простріленою рукою. Поруч стоїть джип із правосеками. Підходять і питають: «Поранений? Ну так». Глянули на мене: «Давайте у лікарню його, в Селідово». Приїхали до лікарні, вийшов хірург, каже: «На операційний стіл його». Поки мене туди везла медсестричка, я їй казав: «Подзвони моїй дружині» (дружина досі вдячна за той дзвінок). У той момент Селідово було «сірою зоною». Першу операцію зробили там. А потім сепари стали мене шукати, хтось здав, що в селідівській хірургії лежить офіцер українського спецназу. Тоді мене терміново евакуювали до Дніпра військові медики.

До речі, був момент, коли ми партизанили у самому Донецьку. І там я купив собі мультитул. Я завжди носив його з правого боку, а в день поранення надів з лівого. Тоді один з осколків якраз і потрапив у цей мультитул. А ось він («Бугор» дістає з пробитого чохла мультитул, на якому добре видно дірку від осколка – Ред.). А кажуть, що чудес не буває. Можливо, цей осколок був би для мене доленосним».

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА