Віктор Українцев – кропивницький кутюр’є

Автор: Нова Газета

«Мода для мене – це, скоріше, мистецтво, ніж якісь фінансові можливості. Можна самому собі шити речі і виглядати досить модно, а можна купувати імениті бренди і виглядати без смаку». Так вважає Віктор Українцев – дизайнер із Кропивницького. У 2020 році Віктор був номінований на звання «Дизайнер року» від Ukraine Fashion Association. Кожного року Віктор безкоштовно створює одній дівчинці сукню на випускний.

 

Віктор одягнений у бордову водолазку, чорний двобортний піджак та чорні брюки. Запитуємо в нього, як би він особисто описав свій стиль.

– Я би описав його як «похмуро-готичний псевдо-арт-експресіонізм» Але, якщо коротко, то це стиль «кропивницького кутюр’є».

– Вікторе, розкажіть про свою найуспішнішу колекцію.

– Мені до душі колекція «Revenge dresses» (з англ. – «сукні помсти»). Вона подобається більшості людей, які бачили її. На створення мене надихнула принцеса Діана зі своєю «сукнею помсти», а також переконання в тому, що дівчата не повинні терпіти насильство або зради і при цьому виглядати негарно. На той час Діані через дрес-код королівської родини заборонялося носити відверті сукні: з оголеними плечима, великим декольте, відкритими ногами. Тому Діана вирішила красиво вийти з королівської родини з допомогою своєї «сукні помсти».

– Яка ваша найулюбленіша сукня?

– Нещодавно я створив сукню на замовлення у стилі Джесіки Ребіт (персонаж детективних нуар-романів про кролика Роджера, створених письменником Гері Вульфом). Вона червона, довга, з великим вирізом на правому стегні і вся у глітері. У мене вся квартира до сих пір блищить, і навіть під’їзд блищить.

– Чого очікувати від вашої нової колекції?

– Нова колекція не буде схожою на те, що я робив раніше. Я хочу вкласти трохи більше смислового навантаження і зробити її більш кутюрною, тому що кутюр – це речі зі 100% ручної роботи. Додам більше аксесуарів, зроблю її в стилі Версаля. Буде кутюрний показ і останні сукні – весільні. У сукнях нової колекції кожна дівчина буде відчувати себе впевненою і в безпеці, адже до цього мої сукні були для дуже сміливих дівчат (не кожна змогла б таке надіти через величезні вирізи).

– Хто найбільше вас надихає?

– Моя мама. Нова колекція частково з нею пов'язана, тому що я не знаю більш хороброї людини. Вона ніколи не йшла з невирішеними проблемами. Вона була дуже сильною, витримала стільки всього, що гідна того, щоб про неї говорили, щоб пам'ять про неї жила. Все, що я роблю – для неї. Я хочу стати відомим, щоб прославити її ім'я. Не хочу, щоб її забули.

– А як ви взагалі обрали професію дизайнера?

– Кажу правду: обрав цю професію тільки тому, що у мене просто не було ні речей, ні грошей. Я пішов навчатись на кравця (закінчив Кіровоградський професійний ліцей побутового обслуговування) тільки для того, щоб у мене були речі. Але зараз мені подобається цим займатися, адже я можу робити цей світ трішки красивішим.

– Чи є у вас певні етичні принципи у роботі?

– Все має бути зроблене якісно, гарно і зручно. І в першу чергу це має подобатися замовнику. Не створюю вироби із натуральної шкіри або хутра.

– Чи часто у вас бувають казусні моменти з клієнтами?

– Досить часто. Наприклад, одна дівчина замовила у мене сукню і два місяці обирала тканину та колір. За два дні до того, як я вже мав віддати їй сукню, вона захотіла змінити колір – із темно-зеленого у бордовий. Вона, напевно, думала, що я – колорист, що я за ніч ось так візьму і просто пофарбую її зелену тканину у бордову, але такого не сталося. Ще була дівчинка, яка чотири дні не могла прийти на примірку, а потім прийшла, ми міряємо сукню, а на ній просто на тілі лопається блискавка і вона каже, що просто перед цим з’їла три кубдарі (пироги з м’ясом – Ред.).

– Чи є перспективи для дизайнера одягу у Кропивницькому?

– Ні, абсолютно немає. І я навіть більше скажу, в Україні немає. Деякі конкурси, в яких я брав участь, корумповані. Відкритим текстом просто надсилають тобі рахунок, кажуть, скільки потрібно заплатити за перемогу, участь або для рекламної платформи. Вони навіть не намагаються тримати це у секреті. Тому в Україні взагалі немає сенсу просуватися як дизайнер.

– Чи є у вас ті, на кого ви рівняєтеся? Наприклад, дизайнер одягу або бренд.

– Так. Велика Коко Шанель, Луї Віттон, Ів Сен-Лоран, Дольче і Габбана. Це кутюр, ручна робота. Вони заслуговують на своє визнання. Вони вміли дивувати своїм стилем, своїм смаком і тим як вони подавали це все... Для мене це великий рівень і я пишаюся ними.

У вільний час Віктор грає на саксофоні і співає. Музика – його друге захоплення. Також йому подобається малювати і танцювати. На питання про плани на майбутнє він із зітханням відповів:

«Я не хочу дивитися у майбутнє, ми усі там будемо. Адже сенс життя не у тому, щоб прожити вічність, а зробити щось, що ти зможеш. Але я хочу відкрити свій магазин або свій магазин-ательє, де я зможу творити. Я з дитинства мрію про магазин, де повністю буде відкрита вітрина і там будуть стояти манекени, та іноді, у свята, там будуть стояти дівчатка і співати наживо (звісно, у моїх сукнях). Як лялькова вистава. Хочу розвиватися, хочу далі робити красу. Хочу робити людей трохи добріше і впевненіше у собі завдяки  одягу. Може, щось з цього і вийде».

 Анастасія Зотова

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА