77-річний Віктор Іванович Ткаченко із села Диминого (Соколівська ОТГ) зацікавився різьбярством ще у п’ятому класі, коли навчався у сусідній Іванівці. Спочатку по дереву вирізав щось ножичком, а якось учитель трудового навчання показав, як працювати лобзиком.
Про своє захоплення Віктор Іванович розповідає, тримаючи в руках ці самі інструменти, які допомагають створювати шедеври, – лобзик і шило. За освітою він технік-механік, все життя пропрацював у кропивницькому автобусному парку, вийшовши на пенсію, активно взявся за своє улюблене хобі.
– А де ж можна придбати ваші вироби? – цікавимося в нашого співрозмовника.
– Це «бізнес» не мій. Я не можу постійно робити щось однакове. Мені все треба новеньке-новеньке-новеньке… Це мені для душі. Узяв шматок фанери, треба тобі ось тут дірочка – проколов шилом, вставляєш пилочку і пішов-пішов. У мене є альбом, переводна бумага, переводиш і собі вирізаєш, – розповідає Віктор Іванович і киває на хату доньки: там у вікні стоїть красивенний світильник, зроблений із помереженого дерева.
«Роблю і дарую дітям», – пояснює дядя Вітя. Його подарунки ми побачили не лише в хаті дітей, а й місцевій школі (дзеркало у вирізьбленій Ткаченком рамі прикрашає коридор) і клубі, де в імпровізованій музейній кімнаті зберігаються годинник та ще одне дзеркало.
«НГ», фото Світлани Листюк