Врятувати балки від плуга. Рецепт знайшовся?

Ігор Крушеницький
Автор: Ігор Крушеницький

Після виходу в №21 «НГ» публікації про розорювання земель до редакції звернулося чимало людей, які запрошували нас приблизно так: «приїдьте, погляньте, як у нас вже все-все розорали, навіть польові дороги...».

 

І ми поїхали. У Кропивницьке Новоукраїнського району рушили, розуміючи, що можемо повернутися без матеріалу для критичної статті, адже зі слів тамтешнього нашого читача Миколи Жмури було неможливо зрозуміти, де ті балки, які, за його інформацією, розорані вщент. Тож стаття і вийшла не стільки гострою, скільки ілюстративною й повчальною.  

Показав нам пан Микола п’ять локацій.

– Тут раніше паслася череда, сто голів, – розповідає він на першій із них. – Тут джерела, вода так добре бігла, що... Торік я приїхав накосити тут коровам – геть пересохло. Зараз дощі – то вода тут трохи є. Воно не від спеки пересихає, а від замулювання. Раніше люди тут косили коровам, а зараз треба тільки в себе на городі сіяти, щоб вкосити.

Обабіч балки із високою соковитою травою – поля із пшеницею, соняхом та соєю. Пшениця подекуди находить на луки смужками. На думку Миколи, від балки відрізали щонайменше 20 метрів. Я фотографую поле із соєю – підозрюю, що кут нахилу на ньому досить великий. Згодом виявляється, що він приблизно 5 гр. Нагадаю: при більше семи оранка заборонена, при трьох – не можна сіяти просапні культури. Порушення наче немає, але ж наступного року поле можуть засіяти кукурудзою чи соняшником – ось і порушення. Хто проконтролює? Питання риторичне.

– Ось – остання деревина саду, – пояснює наш гід вже на іншій балці, де він випасає свою худобу, – от по ній проходила дорога уздовж балки до асфальтного заводу. Нею ми ганяли корів аж до заводу. Кожен рік – нова межа. З того боку балки теж була дорога, а зараз там і пройти важко.           

Микола Адамович пояснює, що він одноосібник і займається – з чогось же треба жити безробітним (він із дружиною не працюють). Нині в Кропивницькому корів майже не тримають. На дні балки він розкопав джерела, щоб напувати із них корів. Одного разу, ще при існуванні місцевої сільради (нині село входить у Ганнівську ОТГ), голова запропонувала йому взяти балку в оренду. Той погодився, але депутати відмовили, мотивуючи, що йому це коштуватиме дуже дорого!

– Тільки  вони побризкають хімікатами – молока немає, – скаржиться пан Жмура. – Зараз три корови і тридцяти літрів не дають!

Я роззираюся, бачу за кількадесят метрів будівлі, згадую, що відповідно до норм, обробляти хімією поля слід не менше за 300 метрів від меж села...

А ще зауважую: рілля настільки близько до дна балки і її схили настільки круті, що швидке замулення джерел у ній – питання недалекого часу. Особливо при таких потужних зливах останніх років. 

Аби довести, що земля навколо цієї балки розорана незаконно фермерами (називає два прізвища), Микола звертався до Держгеокадастру. Невдовзі після цього (незадовго до нашого приїзду) до нього прибув дільничний. Виявилося, ті два фермери – Анатолій Черкас і Чорноморець – заявили на нього до поліції, мовляв, його корови випасалися на посівах. Пізніше комісія склала акти про пошкодження (сума збитків лише Черкаса – 6,3 тис. грн), а Миколу викликали на засідання адмінкомісії ОТГ. «Інкримінований» випадок він не спростовує, але не визнає це порушенням, оскільки, на його думку, земля самозахоплена і, відповідно, сіяти на ній фермери права не мали. Аби зняти це питання, переконаний співрозмовник, користувачі цих земель мали б виставити межові знаки. Але, каже, місцева влада не може змусити їх це зробити, мовляв, не має таких повноважень. Принагідно Микола Адамович ніби на підтвердження своїх слів згадує, що раніше підприємство Черкаса чи його самого оштрафували нібито за незаконне розорювання якоїсь ділянки.            

Пан Микола показав нам ще три місця, де ще кілька років тому буяло лучне різнотрав’я, нині поховане під посівами. Одне – біля ставка, який орендує той самий пан Черкас. Щоправда, до нього він не причетний, господарюють на цих двох наділах люди на прізвища Лубенець і Шамшур. Ми звернули увагу на одну із цих ділянок ще й тому, що навіть на око нахил поля із соняшником здавався більшим від нормативних семи градусів. І ми, здається, не помилилися: повернувшись в редакцію, заміряли кут, і він виявився на рівні приблизно десяти. Це при тому, нагадаємо, що соняшник сіяти можна лише при похилій до трьох. Ще раз згадуємо проблему контролю відповідно до цієї норми закону «Про охорону земель»...      

Вразила і балка біля колишнього асфальтного заводу, цілком виорана впродовж до ста метрів і засаджена соняхом, з яким сусідує кукурудза. Микола Жмура запевняє, що це постарався Анатолій Черкас.

Пізніше ми звірили побачене із даними публічної кадастрової карти, і виявилося, що всі ділянки на тих п’яти локаціях оформлені належним чином. Тож з юридичної точки зору закидати їхнім власникам якісь порушення немає сенсу. Питання лише в тому, навіщо місцева влада так щедро роздавала землю під оранку. Згодом в розмові із кореспондентом очільниця ОТГ назве причину цієї проблеми.      

Анатолій Черкас ситуацію прокоментував нам так.

– Минулого року на орендованій нами землі біля тієї балки його корови поїли  кукурудзу, цього – соняшник, – так він припинає корови. На адмінкомісію і торік подавав, і цьогоріч. Зараз, я не знаю, може, до суду буду подавати. Ті землі ми за законом оформили. Я ж на його городі не припинаю. Є пасовище – паси, будь ласка.

Цікавлюся, чому на даних геокадастру ділянка біля асфальтного заводу реєстрована в липні 2021 року, а розорали її значно раніше (соняшник вже достигає) і що то за штраф був.

– Треба ж було проєктну документацію виготовити, отримати дозвіл від сільради... От коли вона дала дозвіл на розробку документації, ми почали  обробляти ту ділянку. Ну а документи виготовляються місяць-два. Ну а щодо штрафу, то справді, Жмура запросив комісію з Кропивницького торік, вона мене оштрафувала на півтори тисячі, і я почав оформляти документи. Це за незаконний обробіток тієї ділянки в балці, що біля асфальтного. Хай собі пасе корів у тій балці, але ж не на приватних землях. Невже там мало паші для двох чи трьох корів? Якось навіть не по-людськи, не те що не по закону. Чого він домагається – я не розумію.  

Керівниця ОТГ Людмила Гаразда підтверджує, що конфлікт між господарями триває досить давно. Також зазначає, що пан Микола навесні звертався до неї із проханням про оренду тієї самої балки, яка розкинулася на 10 га.

– Немає питань, кажу йому. Але зауважте, що орендна плата становитиме 12%, а це – 10-15 тисяч гривень на рік. Вам це буде вигідно? – питаю... Давайте по-нормальному: ви собі пасіть там без всяких питань. Але ж він ніби на зло припинає, і вони «колеса» на посівах виїдають. Встановити межі? Так, землевпорядні організації працювали, межі поставили, і вони зафіксували їх дійсно такими, які зараз є...

– Я не побачив там жодного межового знака, – зауважую.

– Вони були винесені, але я не знаю, хто ті палиці повикидав, – пояснює голова сільради. – Але вони були!        

Я нікого з них не захищаю і не звинувачую. Я за те, щоб все було справедливо і законно. Не знаю, як їх помирити. Я говорила Жмурі: ми ж вас не змушуємо орендувати, не вимагаємо платні, бо знаємо, як селянам тяжко дістається копійка, але якщо ви так робите, то заборонимо вам випасати там взагалі. Просто він має розуміти: якщо хочеш тримати корів, слід йти на компроміс і не пускати худобу на посіви.

А щодо балки біля асфальтного Людмила Дмитрівна пояснює, що не мали права не надати дозволу, оскільки до такого типу угідь як «пасовища» (розорювати у такому разі не можна) не належить.

– От щоб у нас були підстави відмови, щоб землі далі не розорювали, ми на останній сесії прийняли рішення, яким «забронювали» пасовища, тобто визначили їх таким типом угідь. Таким чином ми тепер можемо законно відмовити охочим збільшити площі своїх земель, аби припинити це неподобство. Наші попередники так нароздавали земель, що іншого виходу не маємо.  

Це вже третій випадок подібних запобігливих цілком прогресивних рішень, зафіксованих в публікаціях «НГ» від початку року. На початку 2021-го до них вдалися в Кетрисанівській та Пантаївській громадах. Тенденція? Може, в ОТГ нарешті усвідомили всю серйозність проблеми? Дуже сподіваємося, що ці окремі випадки стануть правилом для всіх громад області. А ви, шановні читачі, відтепер маєте цілком дієвий інструмент збереження лук – вимагайте від ваших депутатів приймати аналогічні рішення (хоча не дає спокою питання: чи не запізно?)        

Масове розорювання розпочалося не сьогодні. Гонитва за високими врожаями з появою колгоспів змушувала їх виорювати все більші й більші площі, от тільки тоді це мотивувалося бажанням виконати і перевиконати план, а нині – високими прибутками. Вчені довели, що висока розо-
раність є одним з факторів зміни клімату і нинішніх природних катаклізмів. Згадаймо лиш, скільки за останні три роки Україною пронеслося бур та аномальних злив на тлі спеки. За деякими песимістичними прогнозами, наша країна може перетворитися на пустелю вже за 50 років! Чим тоді нащадки нинішніх фермерів зароблятимуть? Вирощуванням верблюдів?     

Варто знати. За площею розораних земельних ділянок Україна посідає третє місце після Бангладеш та Данії. Розораність досягла 56% території держави і наближається до 80% у сільгоспугіддях. Розораність території суші Кіровоградської області досягла 71,7 %, що на 17,3 відсотка перевищує розораність в Україні (дані 2016 року). За останні п’ять років сільськогосподарські угіддя в області збільшилися із 2032,3 до 2079,3 тис. га.

Фото автора

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА