Від вироку – до екзотики. Як у Новомиргороді з'явилася... момордика

Автор: Нова Газета

Людмила Шемет відома у Новомиргороді завдяки тому, що замість традиційних картоплі, помідорів та яблунь із грушами насаджала на своїй ділянці чимало незвичайних для нашого регіону рослин батат, ківано, момордику тощо. Мало хто вірить, коли бачить на базарі ящики з незвичайними плодами, що вони таки родом з Новомиргородщини, а не з Африки чи Азії.

 

А незвичайне захоплення почалося з того, що Людмилі лікарі встановили онкодіагноз...

«Мені залишалося  8 місяців...»

Людмила Шемет живе всупереч всьому. І насамперед – всупереч своєму діагнозу.

– Багато років тому мені встановили діагноз — онкозахворювання, – розповідає Людмила. – Спочатку я почала робити те, що всі роблять в такій ситуації – звернулася до онкодиспансеру, пройшла чотири хіміотерапії, а коли справа дійшла до операції, я від неї відмовилася. Тоді лікарі дали мені не більше восьми місяців. А я вирішила лікуватися іншими способами, бо сумнівалася, що стану на ноги після операції. І так живу вже восьмий рік.

Я з дитинства цікавилася лікарськими рослинами. Мені розказували про цілющі властивості рослин старші люди, які на цьому зналися. А в родині досі згадують, як у віці років семи я взяла скісок і почала косити та тягати додому ряднинками ромашку. І тільки потім мені сказали, що вона не лікарська...

Тому у критичний момент я вирішила повернутися до природи й лікуватися травами. Дуже багато перечитала, шукала ті рослини, про які в нас ніхто й не чув. Більше шести років ми жили під Києвом, а потім приїхали на малу батьківщину, й тут я заклала свій особливий сад. Мені дуже пощастило з чоловіком, який підтримував мене у непростий час і активно включився у роботу по створенню незвичайних насаджень.

Всім сусідам сказала: пильнуйте своїх корів і дітей. У природі все цілюще і все отрута. З моїх насаджень краще без мого відома й моїх рекомендацій нічого не брати.

Тисяча і одна дивина

Рослини до свого саду Людмила добирає за трьома принципами – щоб було корисно, смачно, красиво.

– Найперша незвична рослина, яку ми з чоловіком посадили, – батат. Ми й зараз дуже любимо його, особливо деруни з батату. Відомо дуже багато його сортів, якісь дуже солодкі, якісь майже зовсім ні. Люди до нього ставилися насторожено – казали, що якщо цю картоплю жук не їсть, то як же його ми маємо їсти? Ніхто не думав, що батат картоплі не родич, тому жук його не їсть так само, як не їсть моркву чи вишні.

А потім з'явилися найрізноманітніші культури – момордика, ківано (у Києві один плід коштує до 200 гривень! У Новомиргороді ми на базарі продаємо значно дешевше, тут у людей великих грошей немає), люфа (з неї роблять мочалки й продають на курортах), чорниця форте, чуфа. Прекрасно ростуть лікарські рослини аїр, дивосил, материнка, м'ята і ще багато чого.

Нещодавно з'явилися дуже цінні рослини – тмин чорний (нігела), мальва мавританська, індійський женьшень (ашвагандха), священний вітекс.

Уже ростуть насадження молодої обліпихи. Наступного року маємо намір закласти плантацію лохини та журавлини. Ці рослини ростуть тільки на кислому грунті, як і чорниця. Для кожного куща треба закупити грунт – це коштує приблизно 400 грн на рослину. Та ці рослини дають дуже цінні ягоди, тому такі капіталовкладення цілком виправдані.

Труднощі і радощі

«Мій сад – моє натхнення, моя радість, моє життя!» – повторює Людмила Шемет.

Але це не значить, ще все дуже легко. Роботи у такому саду дуже багато. А з робочими руками – туго.

– Літо й осінь в нас – гаряча пора, – розповідає Людмила. – А людей, які б готові були працювати, знайти важко. Бідкаються мамочки, що треба дітей збирати в школу, а грошей нема. Приходьте, попрацюйте – зразу й гроші заплачу. Приходять, але не більше, як на один день. Кажуть, важко ті пелюсточки збирати, жарко, бджоли кусають. Я тільки плечима знизую, бо мені неважко і я збираю вдвічі більше за них. У такий сад треба йти тим, у кого до цього є природна тяга.

Друга проблема, як не дивно, бюрократична. Людям, які вирощують таку специфічну продукцію, наразі не відкриті зовнішні ринки. Для порівняння – кілограм мавританської мальви в Україні ми здаємо по 400-500 гривень. У Польщі кілограм цієї ж продукції коштує на наші гроші мінімум 1200 грн, а то й всі 2000. Такі сади могли б стати гарною статтею прибутку для багатьох людей в селах, але нам вести вільну торгівлю й отримувати нормальну ціну за свою продукцію не дадуть, ми можемо тільки здати вирощене посередникам.

Проте Людмила Шемет вірить у прекрасне майбутнє свого саду, у можливість допомагати людям природними засобами, які можуть конкурувати з офіційною медициною за умови, що програму лікування для конкретного хворого розпише фахівець.

Всім, хто цікавиться можливістю вирощувати екзотику, Людмила щедро розказує секрети кожної культури і наділяє посадковий матеріал. І на прощання додає: «Головне – бажання, натхнення, готовність любити й докладати сил. Якщо ви хочете створити диво – у вас все вийде!»

Олена БЕлінська,
«Новомиргородські вісті»

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА