Борис ЗАВАДОВСЬКИЙ – єлисаветградський фізіолог зі світовим ім’ям

Автор: Нова Газета

У січні виповнилося 120 років з дня народження видатного вченого, фізіолога, академіка, нашого земляка Бориса Завадовського.

 

Народився Борис Михайлович в Єлисаветграді у 1895 році. Закінчивши чоловічу класичну гімназію (1913 р.), вступив до Московського університету (1919 р.).

Із дитячих років Борис Завадовський страждав на короткозорість і дальтонізм, постійно носив окуляри. Це дало привід гімназистам назвати його «професором», і таке прізвисько стало пророчим... Ще в дитинстві Борис захопився збиранням колекцій, потім розпочав читати книги з біології, зокрема праці Дарвіна й Тимірязєва. Навчаючись у Москві й одночасно працюючи, Борис Михайлович усе ж знаходив час для проведення дослідів. Після закінчення Московського університету восени 1919 року, у складі наукової експедиції виїжджає до Асканії-Нової. Там проводить багато експериментів, вивчаючи, наприклад, дію гормонів щитовидної залози. Потім на основі цих дослідів робить доповідь на XIII Міжнародному з’їзді фізіологів у США.

Із 1920 року він – професор біології Комуністичного університету імені Я. Свердлова. У цьому виші вчений працював десять років. І не лише викладав, а й очолював лабораторію (згодом перетворену на Інститут експериментальної біології, який 1931 року ввійшов до складу Всесоюзного інституту тваринництва). У своїй брошурі «Ендокринологія на службі птахівництва», інших виданнях Борис Михайлович розповідає про експерименти співробітників лабораторії та їхні результати: вдалося підвищити продуктивність сільськогосподарських тварин, впливаючи на залози внутрішньої секреції, підвищити приплоди, продуктивність птиці.

Одночасно з викладацькою і дослідницькою роботою Борис Завадовський активно займався пропагандою біологічної науки, її досягнень. Саме він заснував Біологічний музей ім. К. Тимірязєва в Москві, тривалий час працював директором цього закладу (відкрили музей 7 травня 1922 року).

Наприкінці 20-х років виходять фундаментальні праці Бориса Завадовського. У 30-ті роки побачила світ його монографія «Жива природа в руках людини». У своїх працях учений розвиває проблеми фізіології залоз внутрішньої секреції, розглядає питання взаємин тварин і рослин, походження домашніх тварин. Він є автором понад 150 науково-експериментальних робіт та науково-популярних книг у галузях фізіології й природознавства, а також розвитку музейної справи. Ці книги принесли Борисові Михайловичу світове визнання. На початку 30-х років його обирають членом Німецької академії природничих наук, а з 1940 року він – член Лондонського зоологічного товариства. За п’ять років до того наш земляк став дійсним членом всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ).

Протягом 1936-1941 років та із 1943 року він працював завіду-вачем кафедри дарвінізму Московського педагогічного інституту. 1948 року розгорнулась остання стадія драматичної боротьби у радянській біології. Генетична наука досягла значних успіхів. На чолі генетиків стояв один з найкращих учених Микола Вавілов. Поруч із ним працювали й інші відомі вчені. Праця генетиків обіцяла вивести СРСР на перший план світових досягнень. Та у справу втрутилися могутні інстанції, чий вплив був нездоланним. Ті самі інстанції, котрі свого часу оголосили кібернетику буржуазною псевдонаукою. Вони одностайно приєдналися до вчення Трохима Лисенка. Як відомо, він та його прихильники, демагогічними обіцянками завоювавши підтримку керівництва партії й держави, робили все можливе, аби дискредитувати генетику. Після горезвісної сесії ВАСГНІЛ (до речі, її рішення згодом сама ж академія скасувала) генетика в СРСР на довгих шістнадцять років припинила своє існування як наука (1948 р.).

На тій сесії Борис Завадовський безстрашно вступив у полеміку з Лисенком. Псевдовчені, прибічники Лисенка, неодноразово перебивали, нервували Завадовського, та він виголосив свою промову до кінця. Трохим Лисенко та його недовчені і галасливі прихильники зрозуміли, що академік Борис Завадовський ніколи не буде на їхньому боці. Тому й розпочали проти нього шалену кампанію: позбавили кафедри у вищому навчальному закладі, зняли з посади директора тимірязєвського музею, припинили друкувати його книги. Учений небезпідставно хвилювався, що може трапитися ще й гірше. Та на цьому, на щастя, цькування припинилося.

Під впливом переживань у нього загострився діабет, який призвів до закупорювання вени в нозі, тромбу. Довелось ногу ампутувати. До протезу справа не дійшла. Дуже скоро, перебуваючи ще в лікарні, він читав у ліжку газету і раптово помер. Було тоді Борисові Михайловичу Завадовському лише п’ятдесят шість років.

Кіровоградщина пишається своїм сином – людиною мужньою, сміливою, яка не схилила голови, дух якої не зламали тяжкі випробування долі. У фондах Кіровоградського обласного краєзнавчого музею знаходяться світлини вченого, вирізки з газет із розповідями про його праці та інші матеріали.

 

Вікторія Слюсаренко,
завідуюча відділом природи 
обласного краєзнавчого музею

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА