Якби в архіві не працювали фанати...

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Цьогоріч Державний архів Кіровоградської області відзначає 90-річчя з часу заснування. Із цієї нагоди в установі відбувся день відкритих дверей, під час якого журналістам вперше відкрили архівосховище, де зберігається наша історія та унікальні документи.

 

Повноцінна наукова установа, структурний підрозділ Кіровоградської ОДА, у стінах якого зберігається частина нашого історичного спадку, у нове десятиліття свого життя вступає зі здобутками і проблемами. «Архів – це не тільки сховище документів, це й адміністрування архівної справи і діловодства на певній території, – розповідає директор Державного архіву області Олег Бабенко. – Якби не було архіву, документування в установах було б примітивно довільним, а значить, сьогодні ми були б безбатченками. Тільки через те, що людство ще в IV столітті придумало архіви, ми маємо збережені до сьогодні документи. Інша справа, що при різній владі ставлення до них було різним».

Сьогодні в Державному архіві області зберігається близько 1 млн 500 тис. документів із паперовою основою за 1759–2015 роки, а є ще кіно-, фото-, фоно-, відеодокументи та науково-довідкова бібліотека. Ступінь їхньої збереженості різний.

За словами Олега Олександровича, який розпочав екскурсію в корпусі №2, що по вулиці В. Чорновола, 1Г, велику шкоду було завдано метричним книгам радянською владою, коли з 1921 року вони вилучались із церков. Після цього на території Єлисаветградського і Олександрійського повітів нам залишилося всього 15% збереженої інформації. Саме тому багатьом нашим землякам надзвичайно важко дослідити свій родовід, адже актові книги лише з кількох храмів представлені повністю, але саме там ми знаходимо актові записи про народження В. Винниченка, М. Кропивницького...

 З одного боку державний архів області – це заповідник застою, а з іншого  – сховище неймовірно важливих документів. Зокрема, у згаданому корпусі по вулиці Чорновола нині зберігаються документи партійних, комсомольских органів, архівно-слідчі справи на осіб, які були репресовані радянським режимом, а також справи на репатріантів. Наприклад, серед документів – картка репатріанта, нашого земляка, письменника Миколи Смоленчука.

У стінах обласного архіву зберігається унікальне обладнання (апарат для мікрофільмування чи фотозбільшувач «Білорусь»), проте вже скоро в установі не буде спеціалістів, які вміють працювати на ньому. Усе – через поступове і багаторічне скорочення штату (відповідно до нормативів чисельності персоналу держархівів, штатна чисельність обласного архіву має бути 86 осіб, а в Кіровоградському держархіві нині працює 53 особи) та відсутність витратних матеріалів (наприклад, паперу для реставрації чи картону для спеціальних коробок, де зберігають документи).  Опрацювання та збереження документів, утримання будівель відбувається за рахунок ентузіазму працівників архіву. Але як довго можна протриматися на ентузіазмі?..

Олег Бабенко, попри нібито святкову нагоду зібрання, розповів про те, що обидва корпуси архіву (1974 та 1982 років «народження») перебувають у катастрофічному технічному стані: інженерні комунікації мають стовідсоткову зношеність, у сховищах випадають скляні блоки, просідає фундамент корпусу №2… Крім того, відсутня робоча система автоматичного газового пожежогасіння, пожежна сигналізація, аварійне освітлення в корпусі №1,  система кондиціонування та вентиляції повітря, навіть немає коштів для перезарядки вогнегасників! Затвердженим кошторисом передбачено фінансування всього 46% від мінімальних потреб на утримання архіву і це з урахуванням так званих «захищених статей».


Через брак фінансування чимало важливих результатів роботи працівників архіву залишаються невідомими. Виділили окрему кімнату для створення міні-музею,   але приміщення для музейної кімнати вже два роки чекає ремонту. Та що там говорити про музей, коли станом на 2013 рік останній комп’ютер був придбаний у 2004!

Після екскурсії обома корпусами архіву (побували скрізь, навіть на даху!), виникають двоякі відчуття. З одного боку, стає спокійно, коли переконуєшся, що збереженням минувшини займаються професіонали, а з іншого боку – сумно, коли розумієш, що без належного фінансування ми можемо втратити великий документальний масив. У світлі останній подій – війни на Сході, анексії Криму, перипетій із перейменуванням – вже нікому не треба доводити, що знання власної історії, наявність документальної пам’яті – це ще один різновид зброї, яка поки що є в наших руках…

НА ТУ Ж ТЕМУ

МЕДІЙНИЙ ПАРТНЕР

РЕКЛАМА