Крапочка як три крапки

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Бачили сварку Авакова з Саакашвілі?». «А прес-конференцію Путіна дивилися?». В рейтингу запитань, звісно, перемагають «Зоряні війни» (в глобальному плані, можливо, набагато суттєвіші для історії людства, ніж сварка українських чиновників), але і їх я не дивилася – своїх зоряних і не дуже війн вистачає.

Коментувати «перестрілки» Авакова, Саакашвілі та Яценюка нам ще й досі цікаво. Мені чомусь на думку спала легендарна Кайдашева сім’я. От тільки від Нечуя-Левіцького хоч трохи весело (бо це ж наше, народне), а від спостережень за чоловіками, які в присутності Президента і камер міряються, хто більший українець, – якось огидно.

А тут ще й щорічна прес-конференція Путіна пролила світло на темінь його ж авторства: Росія відправила на Донбас військових для розв’язання певних завдань і «ми ніколи не говорили, що там немає наших військово-службовців». Мабуть, щоб у наступному році росіян на Сході не було, в проекті бюджету на 2016 рік, за інформацією ЗМІ, закладено по 10 тисяч гривень на виготовлення прикордонних стовпців?.. Риторичне, звісно, питання. Враховуючи те, що українська влада вже давно не реагує на так звані гуманітарні конвої із зовсім не гуманітарною начинкою…

…Усі ми в цей час два роки тому гуляли по Києву – редакція «Нової газети» майже у повному складі їздила на одне з віч, що тоді відбувалося на Майдані. Тоді ми ще були щасливі, трохи пафосно і занадто оптимістично оцінюючи наші перспективи. Відмовлялися від бутербродів з салом і кислим огірком, які розносив юнак поміж наметами, шукали своїх і раділи з несподіванки, коли бачили давніх знайомих чи односельців. В іншому випадку я б і не поверталася до подій, що відбулися два роки тому. Але, здається, кожної зими ми будемо згадувати про них, особливо напередодні Нового року. Тоді на нашій домашній ялинці на вершечку висіла стрічечка з символікою, Євросоюзу. Євросоюз ми сприймали як фрукт, що ніколи не пробували, але дуже хотіли (якою буде податкова система? чи зміняться ціни на комунальні послуги? якою буде доля українського ринку? і т.д.). Минуло два роки, перспективи лише на словах веселкові. Нашу поліцію (чи не єдиний видимий результат реформ) одягає Канада, на підтримку реформ в Україні виділяють мільйони євро та доларів (якщо порахувати загальну суму донорських уливань – а чи не отримається річний бюджет України?), але на місцях ми чуємо ті самі прізвища. Чого тільки варта титанічна робота прокурора Шокіна, який не спромігся знайти бодай одного свіжого кадра, призначивши 154 нових керівників в органи прокуратури.

Ну і крапочка. Відомий своєю майданною історією народний депутат, козак Михайло Гаврилюк підтримав звернення такої собі «Кіровоградської обласної громадської організації» щодо перейменування Кіровограда на Єлисаветград – нібито на честь матері Іоана Хрестителя. Але коли йому притомні люди натякнули про імперський запашок, що лине від назви Єлисаветград, схаменувся: «Усе вирішують мешканці міста, я ніякого впливу на це не маю», правда, не відмовившись від апеляції до Іоана Хрестителя.