Вибірковий патріотизм не допоможе

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

На другий день після Нового року у двері квартири постукали діти: «Дозвольте колядувати». Спочатку виникли змішані емоції: з одного боку, 2 січня − ще ж зарано для колядок! З іншого – як же виганяти з хати дітей?

Ну, трохи сплутали, поспішили (або захотіли грошей – будьмо реалістами). Але після їхньої новітньої колядки зі словами «Проганяймо з України москаля і комуняку» з’явилося бажання віддати весь дріб’язок із кишень і всі «дідморозові» цукерки. Це перші емоції, що виникли як реакція на колядку дітей, які мимоволі або навмисно стали маркетологами. Але чи насправді наші головні вороги – «москалі та комуняки»? Звичайно ж, ні.

Загадавши бажання в новорічну ніч, нам не обов’язково чекати, поки воно здійсниться – досвід 2015 року показав, що громадянське суспільство таки має вплив на державні зміни. А отже, можна самому продумувати стратегію їхнього здійснення «власноруч». І почати з того, що особисто познайомитися зі своїм місцевим депутатом, щоб він так і не залишався для вас лише загадковим прізвищем у бюлетені аж до кінця своєї каденції. Якби метою українців був лише імпічмент Януковича, ми б дуже швидко заспокоїлися. Але ж ні, хоча ефект «українських грабель» ніхто не відміняв, хочеться більшого: реформ і «бандитів у тюрмах».  Цього більшого, власне, ми чекали вже у 2015-му. Новий Уряд, Президент з підходящими для загальних очікувань обіцянками, гучні плани в подоланні корупції... Та виявилося, що патріотизм кожного – від Президента до пересічного українця – вибірковий. Наприклад, використовуючи термін «соціально відповідальна політика», міністр фінансів Наталя Яресько обґрунтовувала підняття акцизів на алкоголь (це вже ми ніби проходили – торгівля горілчаними виробами благополучно перекочувала в тінь). «Ага-ага, − сказав мій сусід, присмачивши свій коментар смачною лайкою, − в цьому житті вже нічого не подешевшає в рамках такої «соціально відповідальної політики». Позитивного настрою не додала мантра Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, який сто разів повторював про підвищення соціальних стандартів у 2016 році на 12% (цей чоловік відірваний від реального життя – подумало пів-України). Але ось вони – реальні досягнення 2015-го: інфляція на рівні 60%, початок п’ятиетапного підвищення цін на електроенергію, підвищення цін на газ для населення, провал податкової реформи та масштабної приватизації… Запальні очікування реформ на початку 2015-го вилились у скромний пшик наприкінці. Найбільше сподівання на вирішення військового конфлікту на Сході теж виявилося пшиком – мало того, що ми й досі не зрозуміли, яке відношення до України мають «українські» представники інтересів у Мінських переговорах, так найболючіша наша біда – війна – ще й досі триває.

А ще завдяки вибірковому патріотизму частини кіровоградців в інформаційному просторі з’явилися новини з назвою «Протестные акции охватили всю территорию исторической Новороссии». Саме так російські журналісти написали про мітинг єлисаветградців проти назви Інгульськ… Головне, щоб на зміну «зробити все» не прийшло «я втомився». У будь-якому разі у 2016-му ми житимемо по-новому.