Тримати на відстані

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Стояло при дорозі дерево. Високе, могутнє. Воно стояло осторонь від усіх і нікому не робило ні добра, ні зла. Воно ні від кого не залежало і від нього ніхто не залежав. Дерево всіх уміло тримати на відстані. І ліс, і луг, і дорогу з усіма, хто йшов нею. І воно завжди було таким».

 

Такими словами починається старий радянський мультфільм «Дерево і кішка» 1983 року випуску. Зараз, коли ми дорослі, ці слова сприймаються по-філософськи і зовсім не по-дитячому. Правда? Нашому дереву з мультика пощастило – воно ніколи ні від кого не залежало, воно усіх тримало на відстані. Навпаки, від нього залежали інші, наприклад, покинута людьми кішка, якій воно дало прихисток під час гроз та заметілей.

Зараз чомусь здається, що такі дерева – незалежні − бувають лише в далеких недитячих мультфільмах. Бо в сучасному світі, де правлять гроші і вигода, життя міського дерева цілком може залежати від, наприклад, рекламної вивіски чи білборда на центральній вулиці. Та що там говорити… для багатьох людей (переважно бізнесменів) слова «життя» і «дерево» просто несумісні і непоєднувані. Це для нас, пішоходів, дерево з розлогою кроною в центрі спекотного асфальтового міста – друг. Для них друг – кондиціонер. Ми, земні люди, садимо садок, щоб на зиму закрутити компотів та варень, вони, кабінетні, ставлять кіоски та мафи, викорчовуючи пеньки…

Ось так і в нашому Кіровограді: інваліди-дерева з ампутованими руками з’являються щороку на вулицях, спотворюючи їхній вигляд і спонукаючи до запитань перехожих. Зізнайтесь − вас обурює те, як комунальники «формують крони» дерев у центрі міста? Коли я приїхала зі своєї провінції до «великого міста», це «формування крон» зайняло друге місце у рейтингу неприємних відкриттів (перше місце посів подив від того, що якщо ти живеш у багатоповерхівці, то можеш не почути, як шумить дощ, вдаряючи краплями об землю чи об листя дерев).

Днями такі інваліди-дерева з’явилися біля Головпоштамту. Звичайно, без дозволу від міської влади КП «Кіровоград-Благоустрій» ніхто б дерева не нівечив до стану високого пенька.

Ось як про це розповіла  кіровоградка Надія Паливода: «Я натрапила на сам процес благоустрою – червонопикі дядьки з цигарками в зубах, зовсім не схожі на дендрологів, різали дерева з веселим улюлюканням, гілки летіли мало не на голови перехожим. Я ставила дядькам багато питань, вони казали: «Он через дорогу міськрада – йдіть туди і там питайте. А ми – на роботі».

Ясно – дозвіл від міськради в них є. Тільки для чого це все? Кому заважали дерева з невеличкими кронами в центрі міста?..» Власне з цим і спробує розібратися «Нова газета» в одному з наступних номерів. А ще ми спробуємо з’ясувати, як пересічні кіровоградці можуть вплинути на подібне «формування крони», адже це – НАШЕ місто, наші вулиці і, виходить, наші дерева.
І ми не маємо права триматися на відстані.