Травневі кадри

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Старезний дід показує такій же бабусі на телефоні фотографії. Я зупиняюся, щоб придивитися – він упевнено гортає пальцем світлини на сенсорному екрані, щось коментує. Через день, 8 травня, я знову побачу його.

Він сидітиме на стільці біля під’їзду багатоповерхівки урочисто вдягнений, у піджаку з медалями, білій сорочці, з букетом квітів. Він буде живою ілюстрацією до Дня скорботи і пам’яті. Я пройду повз, а потім ще довго картатиму себе за те, що не підійшла, не познайомилася, не розпитала його історію. Це перший кадр.

Двоє жінок стоять на Валах, куди зійшлися тисячі кіровоградці у День Перемоги, і тримають у руках плакат із прізвищами (написані білим по чорному) кіровоградців, які протягом 15 місяців перебувають у полоні в підвалі донецької СБУ. Це наші земляки і це наша новітня війна, перемогу в якій нам ще треба здобути. Це другий кадр.

Травень примусив задуматися і по-новому подивитися на звичні речі, провести паралелі між подіями сорокових років і сьогоденням, між учора і сьогодні.

Попри скруту, захмарні тарифи і загальне зубожіння в продуктових крамницях напередодні Великодня були натовпи. Купували ковбаси, рибу, паляниці, солодощі. Так само у великодніх кошиках було чимало смачного, для багатьох бажання гарно накрити стіл і вдосталь наїстися перебороло усі духовні імперативи, пов’язані з Великоднем. Так само, як і в минулі роки, на «гробках» стояли з бутербродами і чаркою, пластмасовими квітами, спогадами про рідних.

Та поряд із традиційними картинками поменшало шашликів, присвячених 9 Травня. Все більшає українців, які пов’язують дату 9 Травня з національною скорботою, все більше наших співвітчизників ставлять запитання про роль українців у тій перемозі, про те, чи не помилковим уже сьогодні є гасло «ніколи знову» (адже це страшне «знову» вже триває на Сході другий рік…)

Мабуть, багатьом було нестерпно дивитися трансляцію київського параду, коли на екранах показували жіночку років шістдесяти з іконою з зображенням Сталіна. Подібні кадри тільки спонукали до запитання: а де СБУ? Кажуть, після столичного параду близько сотні ностальгуючих забрала поліція за розповсюдження комуністичної символіки. Хвала Богу, Кіровоград на цьому фоні виявився спокійним містом – або наші домашні сепаратисти несли свої георгіївські стрічки в кишенях, або ми їх настільки «виховали», що вони вирішили не організовувати перфоменсів (третього, що їх просто не існує, не пропоную).

Цей травень і події навколо нього вкотре нагадують, як сильно хочеться миру. Залишу тут ці рядки, написані нашим читачем із Малої Виски:

Ходить думка зі мною –  неспокійна, сумна:

люди хворі війною, прогресує війна!

Перемелюють жорна,  ніби спазми – на прах,

і печаль бродить чорна  по вкраїнських степах.

Де вмирали в атаках  наші славні діди,

де розквітчані маки і вишневі сади,

Де покинуті хати і руїни доріг...

Треба всіх лікувати, треба сіяти сміх!

Та й вирощувать волю, доброту і любов,

і тоді в наших душах мир поселиться знов!