А якими ви були у 25?

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Нашій країні 25. Згадаймо себе у цьому віці: здається, що все найкраще попереду, рожеві окуляри майже зняті, можна навіть робити проміжні підсумки своїх досягнень і планувати життя з оптимізмом і завзяттям.

Дорогою ціною ми досягли власної ідентичності, а країна відбулася як держава. Чи не вперше за чверть століття ми реально почали виходити з-під російського впливу. Робимо це і на внутрішньому фронті, і на зовнішньому, а дехто продовжує боротися сам із собою.

Напередодні Дня Незалежності на площі Героїв Майдану в Кропивницькому замайорів червоно-чорний прапор. Його вивісили учасники Антитерористичної операції – військові окремої роти 17 мотопіхотного батальйону, яка у серпні відзначила два роки з часу створення.

Напевно, у попередніх двох реченнях сконцентрована інформація про зміни, які відбулися з Україною за 25 років.

Що напишуть автори нових підручників історії рідного краю? Ми завершили декомунізацію – у центрі міста не стало пам’ятника Кірову, а на карті України − назви Кіровоград і вулиць на честь усяких Ленінів, Кірових і Фрунзе. Ми почали розривати зв’язки з радянським минулим (читай Росією) і повертатись обличчям до європейських цінностей. Це коштувало нам дорого – у боротьбі з’явилися новітні Герої, серед яких і наш земляк Віктор Чміленко… У центрі міста з’явилася площа Героїв Майдану – сакральне місце, де під час Євромайдану збиралися кропивничани, де прощалися із Чміленком, де молилися за мир в Україні.

Ми потихеньку позбуваємося комплексу національної меншовартості – наше місто, хоч і не без пручання «ісконних єлісаветградців», отримало назву на честь корифея українського театру Марка Кропивницького.

У нас змінилися моральні авторитети. Тепер серед них чимало військових – їх запрошують виголошувати промови, вони – учасники презентацій та мистецьких акцій, концертів і лінійок. Чимало з них устигли стати політиками, хтось навіть балотувався на посаду міського голови, стали депутатами… З’явилася нова каста – волонтери, які в перший рік російської агресії тримали на своїх плечах Українську армію. Сьогодні їхні імена і досі на слуху – Олексій Тітов, Оксана Червоная, Вадим Нікітін, Наталя Салімова, Олена Щербина, Інна Ковпак, Тетяна Бородіна.

Та попри нібито і зміни протягом 25 років, нові персоналії, які творили ці зміни, на жаль, складається враження, що «влада» і «люди» залишаються по різні боки барикад (а барикади нікуди й не поділися). Елементарні приклади видно по всьому місту: пандуси під кутом у 45 градусів, бур’яни у найнесподіваніших місцях, занедбана Набережна і парки в центрі міста. Попри молодість нашої країни керують нею люди з радянською системою цінностей. Мабуть, саме тому так важко дається нам ця Незалежність. Та вірю, ще трохи і до керма прийдуть народжені в Незалежній Україні. Іншого майбутнього, крім світлого і в достатку, в нас не може бути.