ДЕСЯТИНУ НА АРМІЮ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Українське суспільство невпинно еволюціонує – попри заяви скептиків про те, що система електронного декларування доходів не запрацює, ми все ж таки отримали свою очікувану «шокову терапію»: дізналися про статки найвищих представників української влади.

Символічно, що остання дата подання електронних декларацій про стан доходів – 31 жовтня – день, коли чимало українців під впливом загальної американізації відзначають Хеловін – свято нечистої сили. Традиційне гасло свята «цукерки або життя» для можновладців, змушених подавати електронні декларації, перетворилося на життєствердний девіз «життя або гаманець». Просидівши з лупою над деклараціями сильних країни цієї, журналісти зробили висновок: народні депутати задекларували понад 12 мільярдів гривень готівкових та безготівкових коштів.

Що нам, пересічним українцям із середньою зарплатою у п’ять тисяч гривень (погоджуюсь, сума середньої заробітної плати звучить занадто оптимістично, але такі дані управління статистики), від інформації про чужі статки? Як би там не було, але ми звикли до заздрощів. Згадайте народну приказку: не так страшно, що хата згоріла, головне, що в сусіда корова здохла. Нібито й немає нічого страшного, що є люди, які власним розумом і наполегливістю заробили свої тисячі й мільйони (погодьтеся, такі є!). Проте чомусь багатих і теоретично чесних ми не сприймаємо за «своїх». Їх у нас прийнято ненавидіти, ким би вони не були: прем’єр-міністром, колишнім однокласником чи сусідом. Чому так – запитання до соціологів, філософів, психологів. Але здається, що без радянського спадку в нашій свідомості тут не обійшлося. Кажуть, що в радянські часи всі були рівними… от і принесли ми в часи незалежності цю звичку – не любити тих, хто багатший за нас. Щоб хоч якось урівняти шальки терезів, громадськість уже придумала, як благородно потрусити кишені українців-багатіїв – закликала поділитися десятою частиною на армію. Активісти навіть запустили флеш-моб  із заявами та пропозиціями почали звертатися до заможних українців-декларантів ділитися своїми грішми, роблячи внесок на рахунки благодійних фондів і волонтерів. У свою чергу депутати взяли курс на реабілітацію в очах народу, і 1 листопада ВР відмінила підвищення зарплат для народних депутатів.

Шкода тільки, що поява е-декларування – це не перемога Майдану, а нововведення, здійснене на вимогу Європи, яке показало, наскільки великою є прірва між багатими і бідними українцями. Схоже, якщо ЄС таки вирішить затвердити рішення про безвіз, користуватимуться цією можливості все ті ж автори е-декларацій, а не пересічні українці.

І ще один штрих. Цікаво, що друга хвиля е-декларування розпочнеться 1 січня 2017 року і завершиться 1 квітня – у День дурнів. Хотілось би обійтися без метафор…