Жнива під час війни

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

По дорозі з Кіровограда у бік Хутора Надії, праворуч від траси стоїть випалене поле. На ньому порядкують зо два десятки лелек, які щось спокійно вишукують поміж стернею. До цього часу могли виникати лише одні думки при вигляді цього поля: якийсь недолугий фермер порушує закон, спалюючи стерню. Та зараз у голові метафора: невже це наша Україна? Спаплюжена, використана, почорніла, обібрана, без майбутнього?..

 

 

 

Саме слово «жнива» одразу наповнюється новими смислами, коли згадуєш, що жнивують сьогодні не тільки фермери, а й військові. У кожного – спеціальна техніка, зброя і мета: якнайбільший врожай.  

Сьогодні, у час новітньої війни в одній упряжці з інформаційною про зачистку Донецька ми дізнаємося через хвилину після її початку. І розходимося по своїх комірках, щоб помолитися. А новина виявляється фейком, та ми не розтискаємо рук, що склали в молитві. Бо навіть без штурмів та зачисток кожен день Там – це вже подвиг.

Погодьтеся, у кожного в житті все більше приводів задумуватися над плинністю життя і його парадоксальністю. Коли у друга, з яким ріс в одній пісочниці, народжується син (в якій країні йому жити?..), коли на Театральній площі знову прощаються, коли запрошують на весілля і думаєш, чи маєш моральне право бодай усміхатися, коли двоюрідний брат десь там, в АТО…   Чи пробачимо собі роздвоєння душі, коли, здавалось би, у час скорботи, є приводи для радощів і щастя?

Разом із тим аналітиками у сфері економіки (мовляв, та це ж зрада – купувати російські КАМАЗи!) або спеціалістами у сфері ведення бойових дій стає чи не кожен другий.  Пригадайте, хіба ви не давали порад керівництву АТО вчора після перегляду новин? Чи не радили Президенту, які закони підписувати?

Варто пам’ятати: існує паралельний світ, у якому наші ровесники (і мої, і ваші) захищають Україну. Світ, де вони готові покласти власне життя на вівтар майбутнього. І кожне прочитане щойно слово має надзвичайно велику вагу. Можливо, для когось настільки не підйомну для розуміння, що ці слова так і залишаться словами. І ще одна деталь, з якої складається картина нинішнього «сьогодні»: подумаймо, якщо до війська викликають дві сотні хлопців, то вважайте, на війну пішло 400 душ. Бо ще ж із ними віддавали присягу душі і серця матері, які зоряними ночами здійматимуть хвилі своїми молитвами. Посивілі батьки, які стискають кулаки і вперше просять у Бога допомоги.

І навіть якщо нинішня війна закінчиться, то буде інша, адже зрозуміло, що існують особистості, для яких не існує міри попри санкції і занепокоєння заходу. Буде війна з «соціально-побутовим забезпеченням» колишніх чиновників часів янукізму і кучмізму (вона вже, здається, почалася), буде люстрація (готуйтеся, 30 тисяч прокурорів, 30 тисяч працівників СБУ, 350 тисяч міліціонерів) і, можливо, триметровий рів між сусідами. Буде.

Підірвані мости можна відремонтувати, можна розібратися з Ані Лораками і їй подібними, яким байдуже, де співати свою пісню.

Та ми вже ніколи не забудемо, скільки коштують квіти з чорною стрічкою влітку.