«Воно (не) приживеться»

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Без реверансів: нашому другові потрібна допомога. Це людина із золотим серцем і золотими руками, яку знають не тільки в Малій Висці. Олександр Ткаченко, про якого ми пишемо на першій сторінці «Нової газети» і просимо всю нашу новогазетну родину поділитися копійкою, обов’язково впорається з бідою, адже цього хоче дуже багато людей.

Працюючи в пологовому відділенні Маловисківської лікарні, він допоміг народитися багатьом новим українцям. Були жінки, які спеціально хотіли потрапити до лікаря Ткаченка і народжувати саме з ним, бо відчували особливу ауру і позитивну налаштованість Олександра Анатолійовича. Чи багато ви знаєте таких лікарів?.. І хай сьогодні Олександр Ткаченко полишив лікарську практику, та вірю, що кредит добра, який він видав багатьом жителям нашої області, повернеться йому, помножений на сто.

Сьогодні зажевріла надія, що лікарям не доведеться збирати з миру по нитці гроші на будь-які потреби і вони матимуть фінансову спроможність вирішувати проблеми зі здоров’ям, пов’язані з великими витратами. І вже в цьому році кошти на медицину будуть іти не на утримання стін і ліжок, а на вирішення реальних проблем, з якими ми стикаємося щоразу, заходячи до стін медичного закладу. Принаймні так обіцяє нова очільниця Міністерства охорони здоров’я Уляна Супрун. За статистикою, 95% українців не задоволені послугами, які надають вітчизняні медичні заклади, а 41% українських чоловіків і 34% жінок працездатного віку померли, бо не перебували під наглядом сімейного лікаря. У 2017 році у кожній українській родині має з’явитися новий постійний член, що турбуватиметься про вас, мов мати рідна (але за непогані гроші), – сімейний лікар, з яким можна буде підписати угоду на цілий рік. У теорії, перебуваючи в Кропивницькому, ви зможете  консультуватися з лікарем із Києва. А на практиці дуже важко уявити, що в сільській амбулаторії в Іванівці Новоукраїнського району чи Голубієвичах Компаніївського матимуть все те, про що мріють чиновники. Бо інколи там не те що Інтернету немає (з квітня має запрацювати електронний реєстр усіх українських пацієнтів), а й елементарного, наприклад, опалення чи душу. Та що говорити про сільські ФАПи, коли в райцентрах під реформою більшість пацієнтів розуміє зміну назви посади дільничного терапевта на «сімейного лікаря». У приватній розмові один із керівників кропивницького центру надання медико-санітарних послуг зізнається: сімейні лікарі, які приходять до нього на роботу, мають дуже слабкі уявлення про те, чим займатимуться. Адже для того, щоб все запрацювало, «як у Європі», де практика сімейних лікарів – звична справа, потрібен не один рік.

«Воно не приживеться», − кажуть пацієнти в черзі в колишній поліклініці №5 у Кропивницькому. Бо тут і досі плутанина, в якому віконці яку картку брати, черги до терапевтів, у яких здоровий може захворіти від контакту з хворим відвідувачем, і все, як ми звикли…

То чи приживеться?