Знайдемо сили

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Шукаючи в книжкових інтернет-крамницях чогось, що дозволило б хоч якось відволіктися від війни, я випадково натрапила на книгу «Бандера и бандерівщина», автором якої є Олександр Сєвєр. Це видання побачило світ нинішнього року.

 

 

Ось дещо з анотації до нього: «Захватив власть на Украине, «Правый сектор» и новые «бандеровцы» проводят откровенно русофобскую, провокационную, враждебную по отношению к России политику. Официальная киевская пропаганда фактически натравливает украинцев на русских, безбожно перевирая историю, представляя прошлое наших народов как непрерывную череду русско-украинских войн. … Давно пора признать очевидное - всегда были, есть и будут две Украины. Первая - подлинная Украина Переяславской Рады, Богдана Хмельницкого и славянского братства ‒ едина с Россией. Другая ‒ лжеУкраина мазеп и яценюков ‒ наш заклятый, беспощадный враг. С этой прозападной русофобской Украиной мы не раз воевали в прошлом. И если она победит, если «бандеровцы» удержатся у власти - не исключено, что придется воевать и в будущем».

Книга надійшла у вільний доступ відразу, як тільки в Україні з’явилася нова влада. Звичайно, з перших слів анотації зрозуміло, що автор, як і вся російська пропаганда, воюватиме з уявним, вигаданим тією ж пропагандою, ворогом, міфічним супротивником для внутрішнього споживання – Бандерою. От тільки він трохи переборщив із «захватом власти «Правим сектором». Людям, які перебувають у контексті подій, зрозуміло: поки ми чухаємося, Росія встигає воювати на всіх фронтах: видавати правильні підручники з історії для кримських школярів, штампувати ідеологічно правильну публіцистику і пролазити в кожну шпаринку нашої дійсності. Частина міфів спрямована для сприйняття російським споживачем, який уже опрацьований каналами «Россия 24» чи «НТВ». Але частина підготовлена саме для нашого брата. Інколи байдужого до подій, що відбуваються, звиклого черпати інформацію з пліток і не надто замислюватися над наслідками.

«Воевать в будущем» - ось на що завжди націлені наші «побратими». А поки що результати перемоги в такій ідеологічній війні – дітки біженців із Сходу – паплюжать пам'ять Героїв Небесної Сотні, виставляючи фото в соціальних мережах. А їхні батьки – спокійно попивають пивце біля сільського магазину, вдягнувши маску біженця, запрошують своїх кумів до бандерівців, де все на шару, обписують брудною лайкою українську символіку. І опускаються руки, бо їх (тих, хто вірить у київську хунту) тьма, бо роботи над нашою єдністю – непочатий край, а хочуть цієї єдності не всі. Навіть у Кіровограді знаходяться ті, хто цупить прапори із флагштоків на площі біля міськради чи на весь голос (так, щоб чутно було аж у кабінети редакції, яка знаходиться на другому поверсі) розповідають, що української нації не існує, а основа слова «мова» - мукання корови. Людська фантазія не знає меж. А коли фантазія поєднана з цинізмом і обмеженістю, то тим паче.

Серпень у народі називають місяцем зорепадів. Якщо вірити, що бажання, загадані під час того, як падає зірка, збуваються, у нас є великий шанс отримати бажане. Пославши в космос бажання жити в єдиній і багатій Україні, повіривши в це і зробивши хоча б мінімум (хай навіть купивши прапорець за 15 гривень), ми знайдемо сили для Відродження.