ПО ЦЕЙ БІК ПАРКАНУ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Мені однаково де вмирати» − каже пенсіонер-інтелігент Володимир Геннадійович. Він родом із Донецька, після початку збройної агресії переїхав до Кропивницького.

Разом із дружиною знімають в обласному центрі житло, за яке платять на місяць три тисячі гривень (пенсія в донецьких трохи більша, ніж у пенсіонерів Кіровоградщини, та все ж і ця сума для подружжя майже не підйомна). Тому відкриття в Новгородці соціального гуртожитку для внутрішньо переміщених осіб для пана Володимира – це неабиякий подарунок долі. Якщо взагалі в цьому контексті (війна!) можна говорити про які-небудь подарунки. Вже зараз вони думають, як перевозитимуть свої нехитрі скарби до Новгородки, устатковуватимуться в кімнаті, щоб не бути тягарем для дітей, які живуть у столиці.

Майже два роки, більше 20 мільйонів гривень з різних бюджетів (у тому числі і ЄС), майже триста осіб, які тепер матимуть постійне житло. Проте запитань до керівників проекту лишилося чимало, найголовніше з них – чому для соціального гуртожитку обрали саме цю локацію − відносно депресивну Новгородку, де роботу не можуть знайти не те що переселенці, а й місцеві жителі, які будь-яким способом намагаються покинути райцентр у пошуках роботи  в Кропивницькому чи в інших великих містах. Та й відстань від обласного центру – 40 кілометрів – не така вже й мала, якщо добиратися на роботу громадським транспортом, мати доступ до залізничної станції та транспортних вузлів. Здається, відповідь на це питання знають у вищих колах влади, а нам залишається тільки здогадуватися.

Більшість нових жителів гуртожитку – пенсіонери або ж переселенці з віддаленіших від Кропивницького районів, ніж Новгородка.

Ось це – їхнє життя, зайнятість, комфорт – наші близькі і реальні проблеми.

Тим часом, здається, в Україні є якийсь невидимий режисер, який тонко володіє мистецтвом відволікати від найголовнішого.  Ось наприклад. Як ми жваво всі взялися обговорювати Київ Прайд-2017 – захід, який, за задумом організаторів, мав привернути нашу увагу до рівних прав людей, що мають різну сексуальну орієнтацію. Так-так, всі ми рівні і всі ми різні, але мить – і сотні людей опинилися по різні боки інформаційного паркану. «Не тією стежкою ви йдете до Європи», – пише відома в Кропивницькому журналістка. «Я не хочу бути толерантним до цього маскараду! Не до людей, які обирають такі стосунки, а до театру абсурду», − пише ще одна моя колега. Та не тільки журналісти не вщухали кілька днів – не висловився на тему сімейних цінностей тільки ледачий!

Але буря вщухла, бо ж за вікном літо – тепле і щедре – відволікає від будь-яких суперечок.

До речі, лишився всього тиждень, щоб продовжити передплату на «Нову газету» на друге півріччя. У цьому вам допоможуть листоноші – незмінні партнери в нашій улюбленій справі…

Loading...