Інна ТІЛЬНОВА «КРОПИВНИЦЬКИЙ» ДЛЯ ВСІХ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Опять єта бандеровская музика», − прозвучало в мене за спиною, коли я вже зібралася виходити з маршрутки. Дві бабуні з нафарбованими нігтями і сумочками в тон одягу з ненавистю дивилися на площу Героїв Майдану. А там саме мав слово Сергій Жадан із піснею «Вибори». 

 

У місті тривав національний мистецький фестиваль «Кропивницький».

Здалося, що в ту мить у центрі Кропивницького майбутнє помахало ручкою минулому.

Мабуть, після того, що було на центральній площі, вона вже не може бути імені Кірова. А після того, що відбулося в Кропивницькому, він ніколи не буде Кіровоградом, а тим паче Єлисаветградом.

У Кропивницькому відбувся грандіозний мистецький фестиваль, і добре, що в його програмі були акції, доступні для широкого загалу. Бо якщо дістати квиток на виставу за участі міністра культури Євгена Нищука («Три товариші» «давали» в театрі у заключний день фестивалю) було з розряду полетіти в космос, то побачити вистави під відкритим небом (чого тільки вартий фантастичний «Вишневий сад»!), подивитися фільми у Ковалівському парку (Довженкова «Земля» під музичний супровід «Дахи Брахи»!) і послухати два грандіозні концерти в центрі міста міг кожен.

Здається, вперше на площі Героїв Майдану звучало стільки української музики. Вражала Катя Чілі (така тендітна і така монументальна), надихала Крихітка Цахес, закохували Вів’єн Морт і Арсен Мірзоян, запалювала «Друга Ріка»… Не чули цих імен? Ще почуєте, бо це – сучасна музика, орієнтована на українського слухача, яка логічно витісняє російський масовий продукт із наших вух, нашої дійсності, нашого життя.

Атрибутика фестивалю – вуса (як у Марка Кропивницького) – видавала «своїх» (притули вуса на паличці до носа і ти вже наш), і щастю не було меж, коли думав: невже щороку на нас чекає ТАКЕ?

Євген Нищук назвав фестиваль «Кропивницький» «еталоном Національного фестивалю», а ми хочемо запитати: а чи буде продовження? Чи не віддадуть організацію фестивалю «на область» і замість Тартака наступного року приїдуть виступати на мистецькому фестивалі самодіяльні колективи з районних будинків культури (нічого не маю проти самодіяльності, але ж…)

Високе мистецтво здатне примирювати. Побачивши в залі театру непримиренного адепта назви Єлисаветград Артема Стрижакова, багато хто потім жартував: а раптом виявиться, що Стрижаков теж за українську назву!

Організаторам фестивалю вдалося втамувати голод кропивничан за якісним продуктом, і навіть стихійно організований рух «Без запрошень» (коли стало відомо, що квитки на топові вистави отримали переважно віпи, а простим смертним залишалося стояти під дверима і сподіватися на те, що хтось не прийде, щоб сісти на вільне місце) не зіпсував піднесеного настрою.

Фестиваль минув, і ми швидко повернулися в «кіровоградську» дійсність: на сесії, яка відбулася 4 вересня, депутати відмовилися перейменувати міську раду на Кропивницьку. Вона й досі – Кіровоградська. За назвою і за змістом. 

Loading...