ПОКИ ЩО ПРОГРАЄМО

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Траса «Кропивницький-Миколаїв» входить до ТОП найгірших доріг в Україні не перший рік. Знамениту дорогу у миколаївському напрямку  твердо обіцяли відремонтувати у березні 2017 року.

Більшість доріг у Миколаївській області були збудовані у повоєнні часи, а у 70-х роках їх реконструювали за старими будівельними нормами. Тобто з часу капітального ремонту минуло майже півстоліття – з того часу серйозні роботи на автошляхах Миколаївської області не проводили. Шлях Н14 – дорога національного значення, та цю інформацію варто сприймати як гірку іронію. У серпні Прем’єр-міністр Володимир Гройсман пообіцяв, що ремонт прийде і на такі «пекельно зруйновані» дороги, а також дав гарантію, що восени уряд внесе цю дорогу до плану капітальних ремонтів. (За даними «Укравтодору», щорічна потреба у фінансуванні доріг у країні оцінюється не менш як у 60 млрд грн, а маємо те що маємо – через системне недофінансування майже 50% доріг у плачевному стані).

У минулому році з державного бюджету виділяли мільйони гривень на ямковий ремонт траси, про яку йде мова, але ж ми з вами добре знаємо, що таке ямковий ремонт у вік тотальної корупції і безкарності, коли жоден аудитор не вимірюватиме площу ямки з лінійкою, щоб співвіднести витрачені кошти із площею «відремонтованої» таким чином дороги.

Здавалося, що більше вже далі не можна засмучуватися і після подорожей Миколаївщиною, особливо відрізком Возсіятське-Водяно-Лорине. Але ось вам на очі потрапляє невеличкий пам’ятник, на перший погляд нічим не примітний. Гранітний камінь із написом: «Водяно-Лорино (Громоклея). Козачий зимовник. Первая половина XVIII. Почтовая станция на тракте «Петербург-Юг России». Здесь жил Николай Иванович Лорер (1895-1873). Дворянин, декабрист, писатель». Біля пам’ятника – капличка, збудована очевидно недавно. Трохи далі – церква.

Для тих, хто їдучи дорогою «Возсіятське-Миколаїв», в тихій зажурі думав про майбутнє нашої держави, це ніби контрольний постріл.

«Хтось же за цим усім стоїть? Не бідняк, звичайно. І не з наших – дворянин, декабрист, пісатєль... А гидота – на нашій землі, хтось дозвіл давав, хтось доглядає. Хтось мовчки спостерігає. Ось це насторожує», – прокоментував цей факт відомий кропивницький журналіст Юрій Матівос.

Дійсно, такі ось імперські маркери, які нібито й відсилають нас в історичну минувшину, де не було місця самостійній державі Україна  (а що ж тут такого – ну заснував це село дєкабріст і пісатєль, куди від цього подінешся?) – це ні що інше, як ілюстрація путінського ідеологічного проекту «Малоросія». Ця мітка схожа на бомбу уповільненої дії і за сприятливих для ворога умов могла б згодитися як вагомий аргумент у війні, розв’язаній нашим східним сусідом. Дві надважливі для перемоги України як держави сфери – якісні дороги і якісна оборона на інформаційному фронті, здається програні. Поки що програні. 

Loading...