ПОПЕРЕДЖУВАЛЬНА СТРІЧКА

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Два тижні тому у моєму дворі стався порив каналізації. Попри те, що мешканці прилеглих  будинків дзвонили в усі дзвони, вода текла з дірявої труби цілий день. За день втрачено не один десяток кубометрів чистої води – струмки з нашого району було видно за кілька кілометрів від місця пориву.

 

Коли надвечір приїхали латати трубу (дядьки в яскравих жилетах, як годиться, всілися на лавці на дитячому майданчику і закурили перед тим, як узятися до діла), нам повідомили, що інформація в аварійній службі про надзвичайну ситуацію з’явилася всього годину тому. Трубу неспішно залатали. З матюками, перекурами, «передишками». Катакомби посеред дороги, обнесені попереджувальною стрічкою, стоять і досі.

Інколи здається, що все наше місто, та навіть область (та навіть країну!?), треба обнести попереджувальною сигнальною стрічкою. Он там відкритий люк – територію позначимо попереджувальною стрічкою. Ось тут велика вибоїна на дорозі – краще її об’їхати, нате вам сигнальну стрічку. Ось тут на Набережній немає паркану, можна впасти під час променаду – тут теж навішаємо стрічок, хай майорять. А оно старезне дерево, яке чекає на обрізку не один рік. Напнемо і на нього стрічок. Наче й попіклувалися, а наче й півсправи зроблено.

Це такий символ нашої дійсності – мовляв, так, ми в курсі, що там є проблема, її навіть почали як-не-як вирішувати, але, розумієте, такі часи, всім складно, немає відповідних механізмів, перехідний період, треба трохи почекати.  Немає грошей. Немає часу. Немає бажання… Виберіть собі якесь підходяще і зручне для вашого контексту формулювання.

Насправді гроші і час тут ні до чого. Немає покараних за погано зроблену роботу. Жоден міністр, який обіцяв, приміром, стіну між Україною і Росією, і забув її збудувати, жоден начальник компанії з обслуговування доріг, яка ліпить нам ліпеники на дорогах, жоден чиновник, який каже, що «ця проблема вирішується шляхом листування», не заплатив навіть мінімального штрафу за наслідки своєї діяльності, не те що поніс покарання. А так сталося, бо ми дали цьому статися. Були байдужими, заклопотаними чи просто невпевненими у власних силах.

Сигнальна стрічка – це як символ тимчасового вирішення проблеми. Ми тимчасово позбудемося бур’янів у себе у дворі, спаливши купу сміття за ворітьми (а завтра дід почне кашляти і в нього виявлять туберкульоз чи рак легенів). Ми замовимо собі кубометр дров у сусіда, який нарубає їх недалечко, в лісосмузі (а завтра дізнаємося, що на пай дадуть менше грошей, бо неврожай – з поля видуває все більше верхнього родючого шару). Понесемо на кладовище пластикові квіти замість молитви, вивеземо за місто сміття, дамо сто гривень за фіктивну довідку…

І незчуємося, як і нас обнесуть попереджувальною стрічкою.