Померлі і живі закликають до миру

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

На німецькому кладовищі, що в селі Карлівка Кіровоградського району, поховані останки понад ста тисяч німецьких солдатів. Строгі в своїй геометрії гранітні плити з викарбуваними іменами, прізвищами, датами життя і смерті воїнів стоять тут у німому мовчанні, лише зрідка приймаючи на своїй території гостей.

Усі – і генерали, і рядові – в одному граніті, в одній українській землі із одним гаслом: «Померлі цього кладовища закликають до миру». Принаймні такий напис можна прочитати на плиті при вході до кладовища. А далі – прямокутники граніту, великий кам’яний хрест і церква, намолена німцями, які час від часу відвіду-ють могили своїх предків, наших ворогів у Другій світовій війні.

Я ж шукала на цьому цвинтарі німецького солдата Йоганеса Шульца. Прохання допомогти розшукати батька своєї бабусі розмістила в мережі Фейсбук дівчина Анна. Крім того, що її батько загинув у жовтні 1943 року в Україні і похований поблизу Кропивницького, її бабуся нічого не знає. Але більше всього на світі вона хотіла мати бодай фотографію того місця, де покоїться її Йоганес Шульц. Перед тим, як зробити фото, довелося обвести пальцем кілька десятків прізвищ «Шульц» (із сонячного боку гранітних плит написи, зроблені фарбою, дуже швидко стають невидимими, фарба лущиться, імена зникають…), щоб у променях призахідного сонця таки впізнати на дотик ім’я Johannes.

Прадід Анни з Німеччини Йоханес Шульц цілком міг виявитися убивцею прадіда Інни з Кропивницького Дмитра Савелійовича Стоянова. Призваний у 1941 році захищати Радянську державу, мій прадід загинув у 1942-му, 28-річним. Похований у Ленінградській області. Ніхто з нашої родини на його могилі не був, а похоронку зберігаємо як сімейну реліквію... (Чи, може, й мені кинути клич, а раптом відгукнеться хтось із Росії, готовий зробити те саме, що зробили ми для Анни?)

Прадід Анни з Німеччини Йоханес Шульц цілком міг бути одним із тих, хто розстрілював мирне населення, палив українські села, брав у полон радянських солдат…

Ці травневі дні, коли «з журбою радість обнялась», спонукають нас до філософських і риторичних запитань про ціну миру та суть усіх воєн, які пережив наш народ, про те, як змінюються обличчя цих ворогів (учора – нацисти, сьогодні – терористи з РФ).

У Другій світовій, за різними оцінками, загинуло від 50 до 85 мільйонів людей, з них українці складають від 8 до 10 мільйонів. Це був найкривавіший і найглобальніший конфлікт за всю історію людства. Сім мільйонів українців воювали проти нацизму у семи арміях світу.

Надзвичайно важливо усвідомити значення Дня пам’яті і примирення, бо без останнього – примирення – неможливе подальше розуміння ролі нашої країни у світовій історії. Вже зараз з’являються нові герої, пишеться нова історія нової війни. Здається в усі часи людство хотіло миру і досягало його шляхом війни.

Loading...