МЕДИЦИНІ НЕ З МЕДОМ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Мабуть, найбільше в Україні «постраждалих» від медичної реформи. Навколо неї найбільше інформаційного шуму, її найдовше коментують, бо всі мають стосунок до сфери охорони здоров’я.

Образ сучасного медика варіюється від людини, в якої все в шоколаді, до людини, у якої зарплати не вистачає на шоколад. Тільки на хліб і комуналку.

Дві з половиною тисячі медичних закладів, майже півмільйона лікарняних ліжок, і найголовніше – більше сорока мільйонів потенційних пацієнтів (бо немає серед нас людей, які хоча б раз у житті не зверталися до лікаря, хай би то була акушерка, що зустрічала нас у пологовому) – ось цифри, що характеризують вітчизняну систему охорони здоров’я.

Або ось статистика: за даними Держстату, в Україні за роки незалежності кількість лікарів скоротилася на 22%, а кількість медичних закладів за останні десять років – майже удвічі. Можна довго розмірковувати про причини таких наслідків, та всі ми розуміємо, що точної відповіді на ці питання не дасть ніхто. Втім, за кожною цифрою стоять конкретні люди, яких ми звикли називати «в білих халатах».

У третю неділю червня в Україні відзначають День медичного працівника. Але чи до свята тим медикам, у кого напередодні волею мудрого, шанованого, заслуженого, титулованого і владного керівництва знімають із і так невисокої зарплатні півтисячі гривень? Мовляв, мало роботи виконують, не заробили. Де це, спитаєте? Редакція має конкретну адресу і конкретні факти, які вивчаємо разом з юристами і правозахисниками. Але ситуація настільки типова, що подібне нині відбувається практично у кожній райлікарні, які вже й невідомо чиї – чи на районному бюджеті, чи на «громадському», чи взагалі на «госпітальноокружному». А в результаті − ніби й ніде, все буде так, як скаже «головний». Заслужений, титулований, шанований, владний. Бо він добре знає, що хоч і зовсім не плати нічого, все одно медсестри, акушерки, санітарки будуть виконувати свої обов’язки, працюватимуть, бо ж іншого варіанту немає, в райцентровому містечку немає роботи. Хіба що в Польщу, трудовим мігрантом, а простіше − заробітчанином. Та й що робити керівнику, якщо «в лікарні  немає грошей» Для цих «середніх» немає професіоналів, які своїми руками, серцями, нервами врятували за тридцять років роботи не один десяток життів, які втрачали свідомість від перенапруження в нічну зміну, бо 14 годин роботи та ще й «без права відпочинку» (про сон і мови нема − це «злочин»!), і яким тепер − такий передсвятковий подарунок.

Звісно, у переддень свята медичного працівника головному лікареві не захотілось би давати інтерв’ю про непереливки в діяльності медичного закладу. Якби цих непереливок не було, то районна лікарня таки, мабуть, стала б, врешті-решт, опорною в госпітальному окрузі. Хоча, на кого думають тут «опиратись», якщо отака «економія». До речі, зменшення зарплати невідворотно позначиться на майбутній пенсії цих медиків − «світить» їм, скоріше за все, 1300 гривень. Більше не заробили.

А зараз − якось переживуть, перетерплять, пересердяться, змиряться. Бо куди їм іти супроти такої течії, яка здатна змести все на своєму шляху? Звідки у них, без вищої освіти, якісь там можливості звернутися до правозахисників чи пошукати в інтернеті відповідні накази, закони, інструкції, за якими їм таки належить доплата за недоспані ночі, інтенсивність роботи, ризик заразитися туберкульозом чи СНІДом?

Тому й обрали  для «економії» саме середній медичний персонал…

Зі святом вас, шановні медики – люди в білих халатах, з чистою совістю і світлим сумлінням.

Loading...