Не продавайте нас!

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Мене записали батьки, я не знала. Але яка різниця, хто візьме ті триста гривень: чи ми, чи сусіди? Їх все одно хтось візьме. Мої знайомі відмовилися, а я кажу: ну й дурні!».

 

 

«Я візьму ці гроші, а проголосую, за кого захочу. Хто ж перевірятиме?»

Ці вибори наблизилися до європейських стандартів, мабуть, всього на кілька відсотків. Адже підкупи виборців попри кримінальну відповідальність за це ‒ нормальна практика для багатьох кандидатів у народні депутати, порожні обіцянки – звична справа, а обман і популізм – за правило. Та й наші одвічні цінності, виходить, не надто змінилися після Майдану: все ще залишаються ті, хто бере і ті, хто дає. І навіть серед друзів, сусідів, здавалось би, однодумців. Гроші знову правлять бал, а ми вкотре боремося за незалежність і сподіваємося, що в ніч з 26 на 27 жовтня трапиться диво. На кого ж нам ображатися за таку несправедливість? Суспільство, якому промивали мізки кілька років, ‒ не птаха Фенікс, здатна до переродження. Ми ще ображаємося, беремо гроші за все, що можемо продати, і надіємося на зміни.

Ми чекаємо дива, та його очікувати не варто, адже все ще в країні залишається чимало ляльководів, які працюють за тими ж методами, що й працювали ще якийсь рік тому. Їхні прізвища – на шпальтах багатьох газет (по закону «Про вибори народних депутатів» ми, редактори, повинні давати однаковий доступ до газетної площі кожному кандидату в нардепи.

Вони уміло звинувачують теперішню владу у воєнних діях на Сході країни, забуваючи, хто привів країну до сьогоднішньої катастрофи, користуються патентом на вигаданих ними тітушок, звозять до філармоній типовий електорат і надіються на його ж аналітичні здібності (натомість, правда, потім трапиться незапланована бійка, в якій постраждають кандидати в нардепи і журналісти).

Ми  думали над своїм вибором не надто довго, проте двох місяців достатньо для того, щоб проаналізувати роздаткові матеріали кандидатів, щедро насипані нам у поштові скриньки. Зупинивши прагнення порахувати, скільки бронежилетів можна було б купити за цю рекламу, можна присвятити вечір для політичного лікнепу і все ж таки зробити свій вибір. А вибирати цього разу є з кого – як серед мажоритарників, так і серед партій. Нам не доведеться обирати з-поміж двох зол одне, бо цих «зол» набагато більше.

Нам би тільки не вірити у всесвітню змову і не махати рукою на неділю, 26 жовтня. 

Тільки не брати із рук кандидатів у народні депутати, які вчора їздили до російської думи на поклон, харчі!

Бабусю, пакунок, який вам принесуть, коштує 100 гривень, а голос, який ви продасте, може бути рівноцінним майбутньому ваших онуків. Хіба ви хочете, щоб ми продовжували годувати тих, хто цинічно відмовчувався, коли на Майдані убивали Ваших дітей? Придивіться, серед кандидатів є й такі: хто голосував за закони 16 січня, хто засіває округ купюрами по 200 гривень, хто використовує прізвища і фото лідерів партій, які не мають до цих кандидатів жодного стосунку! Вони прирівнюють ваш голос до пакунку із цукром, чаєм та крупою. Не продавайте нас!