ТРАКТОР В ПОЛІ ДИР-ДИР-ДИР

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Мене найбільше лякають біл-борди, з яких звучить слово «мир». І чим ближче до президентських виборів, тим голосніше воно звучатиме, тим більшими буквами нам його писатимуть, тим більше маніпулюватимуть поняттям «не війна».

 

«Стране нужен мир і повишение соцстандартов», − віщає Сергій Льовочкін.

«Стране нужен мир и развитие, а людям человеческая жизнь», − пишуть на сайті Опоблоку.

«Нам потрібен справжній мир», – суворо і тихо каже Юлія Тимошенко.

«Україні потрібен мир і стабільний розвиток регіонів», – кажуть керманичі партії «Наш край».

«Щоб відновити територіальну цілісність в Україні, треба досягти миру на Донбасі шляхом прямих переговорів зі всіма сторонами конфлікту», − упевнений Рабінович.

«Миру мир в Україні», − править своє засновник партії 5.10 Геннадій Балашов.

«Завдання не в тому, щоб виграти війну, а в тому, щоб виграти мир», − управляється в красномовстві Сергій Тігіпко із партії «Сильна Україна»…

Отак окремі політичні партії і їхні лідери намагаються ніби привчити українців до того, що мир потрібен будь-якою ціною і найшвидше, а отже шляхом капітуляції або іншим схожим способом. А інструментами для найбільших маніпуляцій стають ЗМІ і політична реклама, по-різному втілена в інформаційному просторі. Мир – зручна тема для переливання з пустого в порожнє, філософських роздумів в ефірах різноманітних телеканалів для політиків, яких фінансує Кремль (на зміну риторики про «київську хунту» прийшла нова – про мир у всьому мирі). Так співпало, що опозиційні політики розвивають цю тему з самого початку російської агресії, і виходить, що всі, крім Президента, знають, як досягти миру в Україні. Це те, про що мріє електорат, незалежно від віку, соціального статусу і місця проживання.

Бажання змін і небажання аналізувати події, «утома від війни» (ви перестали слідкувати за подіями на фронті, бо «втомилися» ще в 2014-му, коли було гаряче?), пошуки альтернативи і прагнення змін тут і зараз можуть зіграти на руку оцим ось «мирним воїнам», що ніби повторюють знайому з дитинства фразу: «трактор в полі дир-дир-дир, хто за що, а ми за мир».

…У неділю, 14 жовтня, я хотіла поговорити про мир із кимось із сучасних воїнів. Так співпало, що того дня редакція перебувала на виїзді у селі Бірки. Вже збираючись їхати додому, я побачила, як двоє людей (очевидно, дружина і друг) ведуть попід руки чоловіка у військовій формі з орденами на грудях. Він ледве переставляв ноги, і ще здалеку можна було зрозуміти, що пережив серйозне поранення. Я наважилася підійти. Хіба не з такою людиною треба говорити в День Захисника про мир?

«Що мені розказувать, як із 420 моїх осталося в живих 56», – ледве проговорив мені на моє «добрий-день-а-розкажіть» Воїн.

Після цих слів я не наважувалася ставити жодного запитання. Та ця людина, напевно, знає про мир більше, ніж всі разом взяті політики, які вміють і хочуть гарно розмовляти про мир.