ПРО ДОНКІХОТІВ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«Нова газета» відрізняється від інших місцевих видань тим, що ми дуже часто буваємо в селах. Під час наших осінніх відряджень ми ще жодного разу  не зайшли до теплого клубу чи бібліотеки. У всіх випадках, коли ми спілкувалися з працівниками культури, нам здавалося, що вони як донкіхоти, трохи наївні і дуже добрі люди, які, хекаючи на руки, жартують, що так, у холоднечі, краще зберігається організм і може скоро щось зміниться.

 

Намагаючись не ловити дрижаки, ми милуємося чепурним клубом у Глодосах і слухаємо директорку, яка весело щебече про свою улюблену роботу, якій віддала 35 років. Піднімаючись на другий поверх приміщення, де розташована бібліотека в селі Розумівка, ми не уявляємо, як учні можуть працювати в читальному залі в такій кріо-атмосфері і як бібліотекарі не покидають свою роботу через умови праці.

Ми розуміємо – культура не в фаворі. Але хто має натопити в сільському клубові – центрі всього культурного життя села? Напевно, не президент, не голова облдержадміністрації і не очільник райради…

Ще одне, про що не можемо не написати. Бо бачимо і чуємо про це весь час – це становище сільських поштових відділень.

Укрпошта заявляє про нерентабельність сільських відділень. Авжеж, щоб отопити поштове відділення в Журавлинці Голованівського району, потрібно 4 тисячі гривень витратити на дрова. Я думаю, пан директор Укрпошти Смілянський жодного разу не бував на пошті, де влітку плита слугує прилавком, а взимку її топлять, щоб зігрітися. Не був у Цибулевому, де фантастичні листоноші бігають по великому селу або їздять на раритетному велику не заради зарплати, а заради самого явища «передплата». А їх тим часом нищать. У буквальному розумінні цього слова.

Коли ми критикуємо роботу пошти, ми переважно критикуємо не сільську листоношу, а умови, що творили для неї нові супер-гіпер-круті менеджери, які намагаються зробити прибутковим державне підприємство. Вони, підраховуючи касу, кажуть: тисячі поштових відділень по всій Україні збиткові, ми їх закриваємо. А самі либонь думають: не моя біда, що старенька бабуся не передплатить собі газету, бо не дійде до того мобільного відділення. Бабуся скоро покине цей світ, у жителів найвіддаленіших сіл зникне бажання користуватися «мобільними укрпоштами» і вони самі «відпадуть». А Укрпошта буде заробляти гроші далі. (А редактори газет так і продовжуватимуть писати відкриті листи до наступних президентів).

Зараз, у розпал передплатної кампанії, нам дуже важливо, щоб ви розуміли: ми так само трагічно сприймаємо те, що відбувається з нашим головним партнером, другом і ворогом в одному обличчі. Ми так само не бачимо альтернативи і не бачимо перспективи у наших взаєминах. Бачимо лише одне: пошта не зацікавлена у тому, щоб носити газети від хати до хати, листоношам платять мізерну зарплатню і від цього страждають не лише вони, а й клієнти пошти та друковані ЗМІ, які розповсюджуються за передплатою…

 

Loading...