УКРУПНЕННЯ, УСКЛАДНЕННЯ…

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

Децентралізація і досі може лякати або ж дивувати людей, які не дуже слідкують за курсом країни і реформами, які в ній відбуваються. Навіть попри те, що бюджети нібито повиростали, в окремих селах, де ніколи нічого не відбувалося, з’являються нові амбулаторії, футбольні поля, ЦНАПи, дороги, як тільки на горизонті замайоріло слово «укрупнення», у райцентрах, які й збираються укрупнювати, зчинився переполох.

 

«Для чого? Навіщо? Кому від цього буде краще? Ми проти!»

Мабуть, дається взнаки брак інформаційної кампанії (а з цим в Україні не складається вже давно, навіть незважаючи на появу «Мінстеця»), адже інформацію про  прийняте «вгорі» рішення щодо укрупнення районів ті, кого спіткає таке укрупнення, сприйняли вкрай негативно і відповіді на вищепоставлені запитання не можуть знайти, бо не знають, де шукати.

Вже зараз стає зрозумілим, що слово «добровільність» у процесі створення об’єднаних територіальних громад – це звичайна формальність. Бо «добровільно» чи добровільно, та в громади будуть змушені об’єднатися всі населені пункти – іншого варіанта не дано.

Прем’єр-міністр Володимир Гройсман обіцяє, що майбутнє укрупнення жодним чином не позначиться на комфорті людей. «Думку людей слід враховувати обов’язково», − цитують слова Гройсмана провідні ЗМІ, і це не може не обнадіювати. Але яким чином враховуватимуть цю думку? Опитування на місцях? Громадські слухання? Якесь локальне голосування?.. Цікаво. Побачимо.

За ідеєю, межі району мають бути такими, щоб представник держави міг дістатися до кінцевої точки… на коні за один день (така філософія майбутнього адміністративного устрою України, такою вона була за княжих часів). Відтак діло йде до того, що невдовзі замість 21 району на Кіровоградщині створять три (для порівняння – на Сумщині говорять про п’ять замість 18), а вже через два роки, 2020-го, ми маємо увійти в новий адміністративно-територіальний устрій (тобто думку не враховуватимуть, а скоріше, формуватимуть або ж переконуватимуть, що так буде краще). Воно ніби й логічно: існування невеликих районів втрачає сенс, коли в районі немає міст (наприклад, наші Устинівський чи Добровеличківський), але чомусь людей таке можливе укрупнення просто ображає (я навіть чула таке: «просто обідно!»). І часто їм важко знайти причину цієї образи.

Нам обіцяють, що фізична доступність до центру району не є принциповим питанням, адже всі найпотрібніші і найпоширеніші адміністративні послуги надаватимуться людям в громадах. Але про дублювання функцій виконкомів громад та райдержадміністрацій, нестачу кадрів в ОТГ (є випадки, коли призначають керівниками відомств скоріше «зручних людей», а не професіоналів, бо їх просто немає) говорять не перший рік, і схоже, настав час не тільки говорити.

Та як би там не було, окремі громади – зокрема Маловисківська і Новоукраїнська – вже заявили, що робитимуть усе можливе, щоб відійти до Кропивницького району.