ПО ПРИКОЛУ

Інна Тільнова
Автор: Інна Тільнова

«У мене в цьом году вибори без вибору, пенсію геть мало підняли», – каже дід на лавці у моєму дворі.

 

«Сказала ж ворожка, що якщо жінка керуватиме страною, то буде порядок», – пояснювала свій вибір інша жінка із сусіднього під’їзду. 

«Нє, із-за неї ми за газ скільки оно переплачували, нє, за неї нє», – продовжувала полеміку інша.

«А ти за кого голосувала? Я за Петра», – запитувала одна малявка в іншої, колупаючись у піску.

Тримаючи в одній руці пульт від телевізора, а другою відкриваючи дверцята холодильника, Україна вибирала собі президента. Виплекані телеканалами виборці, кожен зі своєю правдою в кишені, кожен зі своїм світоглядом у голові, ішли на вибори.

Складна країна зі складною історією і складним майбутнім показала, що Томос, безвіз, лоукости, ще кільканадцять дипломатичних перемог і «перемог» нинішнього президента – це ніщо порівнянно з розбитими дорогами у конкретному Бобринці чи Новомиргороді, з рівнем пенсій по всій Україні, кумівством скрізь і всюди та старою-доброю корупцією, з якою, здається, ніхто й не збирався боротися. Хай навіть президент має повноваження впливати не на все з цього неповного переліку, та все одно вийшло так, що 30% українців, що брати участь у виборах, повірили обіцянкам телевізійного Голобородька. А те, що пан Г. – це лише персонаж, вигаданий сценаристами, то таке. Адже він реально об’єднав країну і як показують дані ЦВК, навіть ту частину, яка нині сидить в окопах на фронті!!!

Отже, як бачимо, проголосували «по приколу».

Ці вибори підтвердили, що українцям ще рано говорити про зміну політичної культури. Бо за багатьма іменами в списку і багатьма гаслами та словами було занадто мало реальності. Так, гречки цього року було мало, але подивіться на обіцянки знизити тарифи – це та сама «гречка», така собі заміна реальних торбів із продуктами і «подяк» у конвертах.

Ці вибори підтвердили і те, що традиційні політтехнології уже не впливають на потенційного виборця – ні намети з газетками, ні біл-борди, ні професійні «ходячі» агітатори і навіть цілі телеканали (а свої канали, що розповсюджували джинсу, були у багатьох кандидатів). Тепер агітація ведеться у соц-мережах, і приклад Зеленського показує, що кандидат у президенти навіть може не ходити на дебати і всякі ток-шоу.

Ці вибори показали, що будь-який олігарх може вивести на політичну арену будь-кого, а недооцінювати важливість роботи Міністерства інформації просто не можна.

Що робити тим, хто голосував, але не задоволений результатами? Ми можемо когось любити і приймати, а когось ненавидіти, але ми зобов’язані сприймати реальність такою, як вона є. А реальність така, що «Свати» перемогли «Кіборгів».

У нас з вами є три тижні, щоб змінити думку або утвердитися у своїй позиції.

Пишучи цю колонку в день сміху, я хочу завершити її так: сміється той, хто сміється останній.